Чи у всього має бути своя мета? Можливо просто існує шлях, котрим ідеш, і він не має кінцевої цілі. Можна стяжати всі багатства світу, але який толк з них, якщо на той світ нічого не забереш.
Читати, не рахуючи кількості прочитаних книг, або кількості зібраних цитат. Писати, не рахуючи кількості написаних слів, або кількості виданих книг.
В сучасному світі люди дуже полюбляють числа. Вони люблять усе рахувати, і потім пишатися досягненнями. Який сенс з того? Воно, правда, тішить самолюбство та власне его, але воно марне перед очима Бога.
Жити, не ускладнюючи нічого, просто дихати, любити, вірити. Чи це не той базовий мінімум, на який всі спроможні, але за який ніхто не дякує?
