Drukarnia.BLOG

Вуличний музикант

П'ю каву й курю цигарки. Для мене це чи не єдина розвага. Учора мучив гітару. Її надіслали мені сюди з Дніпра, тож час від часу перебираю струни. Не знаю, чим іще себе зайняти. Поки що не пишеться. От вирішив трохи оживити блог. Хочеться написати про щось світле й добре. Власне, я думаю, якби ми писали лише про позитивні речі, у житті було б менше похмурого й темного — ми просто не знали б про нього. Треба брати приклад з індійського кіно, де всі співають і танцюють, а добро завжди перемагає зло.

Колись я любив співати під гітару, і, треба сказати, кілька разів навіть виступав як вуличний музикант. За гру й спів мені навіть кидали гроші. Дуже часто до мене підсаджувалися люди й заводили розмови про життя. Пам'ятаю, перші зароблені таким чином гроші я витратив на піцу в «Челентано».

Якось, коли я грав у парку, до мене підійшли дві дівчини. Ми швидко познайомилися й вирушили співати в караоке. Було вже пізно ввечері. Але замість караоке ми зазирнули до більярдної й замовили стіл на годину. Потім я взявся проводжати їх додому. Спочатку була маршрутка, а потім довга дорога до Юлиного будинку. Усю дорогу я тримав її за руку: як подав руку, допомагаючи вийти з маршрутки, так і не відпускав аж до самого дому.

Дорогою я намагався читати їй вірші. Своїх не пам'ятав, тому читав відомих поетів. На прощання так і не наважився її поцілувати. Наступного дня я приніс квіти до її будинку й залишив їх біля хвіртки разом із запискою. Свій номер телефону Юля навідріз відмовилася мені давати.

Потім я знайшов її у соціальній мережі, чим вона була дуже й дуже здивована. Втім, зробити це було неважко, адже я намагався запам'ятати все, що вона розповідала під час нашої першої зустрічі. У профілі в неї була фотографія, а дівчат на ім'я Юлія з Орджонікідзе виявилося не так уже й багато. Так між нами й зав'язалося листування.

Кілька разів ми ходили разом пити каву або чай. Вона часто видаляла свої профілі чи забувала пароль, а потім знову й знову додавала мене в друзі вже з нових акаунтів. Нічого серйозного між нами так і не склалося, хоча я запрошував її до себе додому й давав зрозуміти, що не проти стосунків із нею... Де вона тепер, з ким — невідомо...

15 червня 2022

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
Денис Широкопояс

Денис Широкопояс

@shyrokopoyas

Автор і поціновувач книжок

63Longreads
3.4KViews
49Followers
Support
On Drukarnia since October 2 2023

More from the author

You may also be interested in:

  • Моє море

    Я вірю, що повернусь, що знову відчую під ногами колючі потріскані мушлі, зірву з дерева рум’яний персик, знову вдихну цей незабутній гіркуватий та гарячий аромат степу і знову привітаюся із морем, моїм морем… Але сьогодні мені залишаються лише фото у телефоні і спогади...

    Topics of this longread:

    Спогади

Comments (0)

Support the author first.
Write a comment!

You may also be interested in:

  • Моє море

    Я вірю, що повернусь, що знову відчую під ногами колючі потріскані мушлі, зірву з дерева рум’яний персик, знову вдихну цей незабутній гіркуватий та гарячий аромат степу і знову привітаюся із морем, моїм морем… Але сьогодні мені залишаються лише фото у телефоні і спогади...

    Topics of this longread:

    Спогади