Пишу, коли з’являється вільна хвилинка — просто щоб дати голос творчій половині своєї душі. Мої вірші часто мають сірі відтінки. Частина з них натхненна буденними реаліями, проте більшість — авторська вигадка. Цей профіль створено з метою покращити мої письмові навички та навчитися показувати сюжет і героїв саме так, як було задумано, тому з радістю почитаю ваші відгуки та поради. Хоча я відкрита до критики, нагадую про ввічливість і взаємоповагу, тому прошу, аби критика була конструктивною. Якщо вас зацікавила моя творчість, ласкаво прошу до Telegram (Murr_M, посилання в профілі): там публікації виходять значно швидше й частіше. А також іноді публікуються невеличкі бонуси до робіт — тематичні фото чи музика, що допомагають краще відчути атмосферу.
Звичайна на перший погляд слідча Зінаїда Віщанська береться за справу загадкових зникнень. "Сходи до баби Теодосії. Кажуть, вона все знає. А як ні — на картах підкаже, куди йти", — радять їй «добрі» люди. І Зіна повірила. Бо більше звернутися було нікуди…
Есе про страх перед правдою, втечу в ілюзії та залежність від чужої думки. Міркування про те, чому люди обирають брехню, шкідливі звички й самозаспокоєння напротивагу діям.
Це коротка історія з життя моїх героїнь — про те, як, здавалось би, дрібне питання виявляється обіцянкою, значущість якої жодна з них не усвідомлювала. Цей епізод — не просто про дозвіл носити чиєсь прізвище, а про дозвіл стати важливою частиною чужого життя.
Певно, кожен бодай раз стикався з етапом у житті, коли все здається марним і хочеться опустити руки, але десь у глибині душі щось благає не спинятися. Саме про це цей маленький вірш.
Як непомітно ми згасаємо поряд із тими, кого вважали своїм всесвітом... А потім розуміємо: ми були лише прикрасою в їхньому житті. Спершу щиро віримо, що любов і турбота здатні зцілити все, — а згодом стикаємося з жорстокою реальністю й приймаємо: вони ≠ вирішення всіх проблем.
