Drukarnia.BLOG

Чи щось бува страшніше тиші?

Колись життя було барвистим.

Була жага. Було жадання.

Колись — було усе.

А зараз раптом зникло…

І не несуть вже більше щастя, радості та втіхи,

Яскраві епізоди ,

Люди, що живуть довкола,

Успіх той дрібний.

Наразі всі вони — бліді мов попіл.

І я вже не людина.

Просто тінь…

Так — з голосом й правами,

Вмію щось навіть робить.

Проте для себе — я вже непомітна.

На місці де колись кипіла пристрасть до буття,

Лише пронизлива, скрипуча тиша.

Залишилась лиш скринька спогадів,

Що з кожним днем згасають в небутті.

Вже не звернути — надто пізно.

Не повернути у минуле час.

А у майбутнє — наче не пускають.

Ті кляті демони, що оповили душу.

Коли усе пішло не так?

Коли почався злам?

Чому ніхто те не помітив?

І я сама закрила очі

На те як стрімко гасне власная душа.

Обличчя — маска.

Щаслива усмішка, без краплі фальшу.

Проте брехня проникла глибоко, без попереджень,

Труїла все зсередини роками.

Ілюзія, що все колись постане кращим.

Життя відновиться бодай на мить.

Проте усе це виявилось маривом нічним.

Безглуздим сном у божевільні.

І ось тепер я помираю.

Гнию зсередини й шукаю втіхи.

Однак вуста продовжують імітувати.

Успіх, то є радість від життя.

На жаль не гроші, як казали більшість.

Щастя — це щось більше ніж матеріальні блага.

Пізнала я це надто пізно,

Коли душа стала ламкою і не витримала врешті болю…

І ось настав той час,

Коли всередині усе тріщить й ламається на друзки.

Колись щасливая людина, що вірила у краще,

Вдягає маску, щоб сховати бездну.

Аби не бачити ту тишу.

Ховає себе справжню від усіх.

Відіграє чергову роль.

Настане час коли нарешті хтось помітить,

Однак буде вже надто пізно…

В руках месія триматиме лиш оболонку.

Маску, що колись жила.

І знову непомітно зникла зі світу ще одна

Чистая душа…

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
Murr_M

Murr_M

@Murr_M

6Longreads
142Views
1Followers
On Drukarnia since May 13 2025

More from the author

  • Зорьків

    Звичайна на перший погляд слідча Зінаїда Віщанська береться за справу загадкових зникнень. "Сходи до баби Теодосії. Кажуть, вона все знає. А як ні — на картах підкаже, куди йти", — радять їй «добрі» люди. І Зіна повірила. Бо більше звернутися було нікуди…

    Topics of this longread:

    Література
  • Чому ми обираємо солодку оману?

    Есе про страх перед правдою, втечу в ілюзії та залежність від чужої думки. Міркування про те, чому люди обирають брехню, шкідливі звички й самозаспокоєння напротивагу діям.

    Topics of this longread:

    Література
  • Дозволиш бути твоєю Вороною?

    Це коротка історія з життя моїх героїнь — про те, як, здавалось би, дрібне питання виявляється обіцянкою, значущість якої жодна з них не усвідомлювала. Цей епізод — не просто про дозвіл носити чиєсь прізвище, а про дозвіл стати важливою частиною чужого життя.

    Topics of this longread:

    Література

You may also be interested in:

  • байдужість

    болісне усвідомлення байдужості близької людини, проте без відчаю, адже гріх пішов зі зникненням снігу присутності цієї людини.

    Topics of this longread:

    Вірші
  • Поможіть.

    Не зможу сказати «поможіть».

    This publication contains descriptions/photos of violence, erotica, or other sensitive content.

    Topics of this longread:

    Поезія
  • Вірш

    Треба в світі чогось… треба.

    Topics of this longread:

    Вірші

Comments (0)

Support the author first.
Write a comment!

You may also be interested in:

  • байдужість

    болісне усвідомлення байдужості близької людини, проте без відчаю, адже гріх пішов зі зникненням снігу присутності цієї людини.

    Topics of this longread:

    Вірші
  • Поможіть.

    Не зможу сказати «поможіть».

    This publication contains descriptions/photos of violence, erotica, or other sensitive content.

    Topics of this longread:

    Поезія
  • Вірш

    Треба в світі чогось… треба.

    Topics of this longread:

    Вірші