Пишу есе, стендап та подкасти
Айтівець, починаючий комік, співавтор та ведучий каналу Самовивіз. Увага: пишу з матюками.
Вам не потрібно мати мільйони фоловерів, аби бути успішним в своїй креативній діяльності. Вам достатньо мати всього 1000 справді відданих фанів, які готові будуть платити вам всього лиш $100 на рік...
Сценарій нашої зневіри — це окупація, ліквідація державності, перекреслене майбутнє наших дітей і кінець України. Наші захисники ціною своїх життів не дають цьому сценарію відбутися. Ми, цивільні, не маємо права їх підвести...
Голова СЗР (Служби Зовнішньої Розвідки), весь час уважно дивлячись на Назарова, продовжував…
Я почув цю фразу від бабусі. То було давно, контексту не пам'ятаю, але мова йшла про щось потенційно недобре і невизначене. Бабуся зітхнула і сказала: "Якось та й буде". Це був перший момент, коли це гниле зернятко посіяли в моїй голові...
Безглуздість цих дій ти прекрасно розумієш, але тривога від нав'язливих думок надто сильна, тож ти продовжуєш їх виконувати, аби хоч трохи це полегшити. Воно помагає, але зовсім ненадовго - обсесії знову приходять, компульсії знову виконуються, і кінця тому не видно...
Цей текст є відгуком цивільної людини, яка майже нічого не знає про реальний стан речей, окрім того, що бачить і чує із загальнодоступних джерел інформації. В ньому я просто поділюся своїми думками, бо відчуваю, що так буде правильно.
Мій діагноз: клінічна депресія середнього ступеня важкості та обсесивно-компульсивний розлад. З останнім я живу з дитинства, лише прояви регулярно змінюються або з'являються нові. Як ми разом з лікарем визначили, депресія ходила зі мною кілька років, але за останній рік стрімко..
Якщо в житті вам не пощастило, і ви схожі на мене, то, мабуть, також знаєте безліч ранкових рутин для збільшення продуктивності на весь день, технік зосередження для глибокого навчання та методів тайм-менеджменту для того, щоб жити змістовне та щасливе життя...
Саме існування нашої Держави сьогодні радше подібне на феномен, аніж на закономірний історичний наслідок. Ви теж, мабуть, маєте амбівалентні почуття від цієї думки: такий собі мікс гордості та жалю. Все наше минуле, як і сьогодення, – це всупереч...
