Кримська мапа блукань Одіссея
Екранізація “Одіссеї” Нолана поновила давню дискусію про те, де саме розгорталися події Гомерового епосу. Цю поему можна назвати найдавнішою ментальною картою занотованого еллінами світу.

Пишу про Крим, його історію та деколонізацію. Канал історичної проблематики півострова й не тільки. Підтримати: donatello.to/wolfigelkott Мультипосилання: choko.link/wolfigelkott
Екранізація “Одіссеї” Нолана поновила давню дискусію про те, де саме розгорталися події Гомерового епосу. Цю поему можна назвати найдавнішою ментальною картою занотованого еллінами світу.

Сьогодні, коли йдеться про деколонізацію Криму, у патріотичному середовищі регулярно виникає щира, але небезпечна ілюзія: “Навіщо повертати складні історичні назви, якщо можна назвати селища й міста на честь генералів Армії УНР чи сучасних героїв російсько-української війни?”

В українському законодавстві статус корінних народів мають автохтонні етнічні спільноти, які сформувалися на цій землі, мають самобутню культуру і не мають власного державотворення поза межами України.

Коли законопроєкт №15439 про перейменування топонімів у тимчасово окупованому Криму тільки-но вийшов у публічний простір, було цілком очевидно: фахові коментатори відреагують миттєво. Так і сталося.

На березі солоного Актаського озера височіє занедбаний бетонний скелет Кримської АЕС — монумент збанкрутілій совєтській утопії. Поруч розташоване місто Щолкіне, яке створювали як закритий технократичний рай для інженерів-ядерників.

Наша державна традиція має три чіткі епохи: середньовічну — Русь, ранньомодерну — Військо Запорозьке та новітню — Україну. Проте цей вимір історично ширший — він охоплює й політичний досвід Кримського ханства.

Є така Крайова Рада Українців Криму (КРУК), громадська організація, що називає себе “інститутом самоорганізації української громади Криму”. З інститутом ще нехай, але незрозуміло, що вони мають під громадою. Але все по черзі.

Ми звикли бачити в грецьких назвах міст півдня України ознаку глибокої європейської традиції та зв'язку з колискою демократії. Але за вивісками “Нікополь”, “Мелітополь” чи “Севастополь” стоїть не історична тяглість, а імперська канцелярія кінця XVIII — початку XIX століття.

Історіографія часто подає релігійні війни XVII століття як суто західноєвропейське явище, фокусуючись лише на Франції, Нідерландах чи німецьких князівствах. Проте ці конфлікти перетворили на арену прагматичних союзів і Східну Європу, де ключовим гравцем стало Кримське ханство.
