Що ми знаємо про умови, в яких перебувають українські в'язні, захоплені російськими силовиками на окупованих територіях? Які порядки панують в цих колоніях? Якими методами арештантів примушують до праці на «промках»? Чим їх годують і який рівень антисанітарії навколо? Наскільки важко політв’язням дістаються їхні листи та посилки з дому? Чи мають вони доступ до елементарної медичної допомоги? Наскільки «жорсткі» тюремники у відносинах з українцями? Відповіді на ці питання ініціатива «Листи в неволю» шукає у проекті «Архіпелаг УФСІН», аналізуючи інформацію про найбільш жорстокі та масові місця утримання українців, позбавлених свободи через російську агресію. За п’ять років підтримки листування з політв'язнями ми зібрали чимало фактів про умови утримання, проблеми зі здоров'ям та методи наглядачів щодо «уработки» незгодних. Проєкт «Архіпелаг УФСІН» має на меті об'єднати ці відомості в цілісну картину того, як працює російська каральна машина і як вона пресує українців у своїх таборах.
У російській мережі «філій пекла» є багато жахливих установ, але мордовська ВК-10, безперечно, входить до першої п’ятірки за всіма параметрами. Тут в режимі інкомунікадо та жахливих умовах утримують і звіряче катують кількасот українських військовополонених і цивільних осіб.
Близько сотні ув’язнених колонії відмовилися виконувати вимоги адміністрації, забарикадувалися на даху одного з корпусів і розгорнули величезний плакат із написом «Требуем прекратить беспредел». Бунт придушили протягом дня, а “беспредел” в колонії після того так і не припинився.
Шокуюче відео зґвалтування ув’язненого ручкою швабри було записано в Саратові — у тюремній лікарні ФСІН. Але основним постачальником “пацієнтів” для цього закладу є колонія № 10, де в страшних умовах утримується щонайменше дванадцять цивільних українців та військовополонених.
Колонія в Салаваті здобула популярність завдяки Пригожину, який епатажно приземлився на вертольоті поруч із головним входом до установи Яке це було для українських громадян — стояти й слухати про те, як «Вагнер» набирає вбивць і маніяків, щоб «різати хохлів», — уявити складно.
«Прибив свої ноги до підлоги», — так вчинив один із російських ув’язнених, аби уникнути переведення до ВК-33 у Хакасії. В одній з найвідоміших колоній-катівень сьогодні утримують щонайменше одного цивільного та п'ять українських військовополонених (з яких четверо – «азовці»).
Якутськ — одне з найхолодніших міст світу. Взимку тут часто буває мінус п’ятдесят, що вже саме по собі є екстремальним, навіть без позбавлення волі. Але для ув’язнених українців в ВК-1 у Республіці Саха до морозів додаються не менш екстремальні стосунки з адміністрацією колонії.
Найближча для південних окупованих територій жіноча колонія в Зеленокумську Ставропольського краю. Теоретично, усіх жінок мали б залишати у спеціально створеній установі на окупованій території. У гіршому випадку — відправляти їх всіх до Зеленокумська. Важко сказати, що краще.
Заїжджена фраза «Вологодський конвой не любить жартів» тут сприймається не так жартівливо, як на волі. Ще гостріше це відчуття у Вологодській жіночій колонії номер один, де на сьогодні перебувають щонайменше три українки, засуджені російськими судами у зв’язку з війною.
У випалених сонцем напівпустельних степах Заволжжя розташована жіноча колонія номер 28. Тут утримують близько п’ятисот жінок, зокрема щонайменше трьох українок. Колонія обслуговує відомий бренд одягу, один із слоганів якого — «Будь вільним!».
«Щасливий той, хто щасливий вдома». Такий напис виведено на стіні одного з корпусів колонії № 7 у Бурятії. Ув’язнені жінки часто й одноманітно жартують з цього приводу, мовляв, в’язниця — їхній дім, але щастя якось не помітно. Принаймні три українки там чекають повернення до дому
