Напевно, найбільший страх для людини, яка вимушено покинула дім, – це забути. Забути рідні вулиці, захід сонця, забути дім. За ці чотири роки не було ні дня, щоб я не згадувала свою домівку, не проводила собі перед сном уявні екскурсії містом, аби тільки не забути нічого.
Ми бачимо лише те, що нам дозволяють бачити. Я зібрала чотири історії про те, як за ідеальними кадрами ховаються зовсім інші реальності — від звичайного побуту до жорстоких маніпуляцій.
Пам’ятаю, у моєму місті в дитинстві у парку були криві дзеркала. Тоді викривлені зображення здавалися смішним атракціоном. Сьогодні ж таким дзеркалом став екран нашого телефона, але тепер це вже не виглядає так смішно.
Соцмережі сьогодні – медаль із двома абсолютно різними сторонами. З одного боку, ми отримали величезний буст: можливість знайти людей зі спільними інтересами, розширити коло спілкування та навіть заробляти гроші, не виходячи з дому. Але є й інша сторона, значно темніша.
