Відчай…відчай…відчай штука забобонна —
Чи воно нам лічить?…зморене та сонне...
Як заплющиш очі — та уявиш квіти,
Або ж місяць ночі…або ж вітер літа,
Що колише трави наче хвилі моря.
В небі — хмари слави в синьому просторі.
А полями горе…і степами зрада.
В горах непокора. У лісах розрада.
Та в той самий відчай наче в клоунаді
Сховані обличчя розсміятись раді.
Мудрощами блазня слово заспівати —
Лестощі, образи нишком приховати.
Та не йметься віри в гумор той та сміхи.
Відкладаю ліру від страждань та лиха…
Біля річки гаю та покличу птаха —
Хай ме заспіває без докору-страху,
Від гаю за обрій лине хай пташина,
День настав щоб добрий та у волі днина…
Та в думках відлунням — болі та тривоги,
Стиснутий у тлумі міряєш дороги.
І біда змією жалить серце, крає
Чорною зорею вкраденого краю…
Відчай…відчай…відчай… — штука забобонна.
Чи воно нам лічить?…тихе, на пів сонне…
