Я люблю дивитися, як він мене кохає,
і я обожнюю кричати, що люблю.
І я весь Всесвіт змушу зачекати,
лише б відчути шепіт з його вуст.
Від нього віє запахом турботи,
він поглинає мій тремтливий пульс.
На смак він — як терпке вино після роботи: хмільний, ледве солодкий…
Я торкнусь.
Він не побачить вже моїх очей навпроти — вони тремтять сильніше, ніж мій пульс.
Я притулюсь до його тіла — він шепоче,
я підійду ще ближче і всміхнусь.
Я знаю, що тону. Я вже в безодні.
Та я не хочу вірити в пітьму.
Нехай ця ніч сховає все сьогодні—
Я все одно до тебе ще прийду.
