Нехай вже навіжене море
юртує очі, мов клинок.
Ти завше зачиняєш штори,
та крізь нитки напівпрозорі
пильнуєш бурі за вікном.
Нехай колись там були кручі,
їх стражі мрійні стерегли —
і прогляділи неминуче,
як море вийшло з берегів.
Най загубивсь ти в тому штормі
і не знайшов в собі твого,
й свого утішливого дому,
згубив на вісі невідомій —
загубленій.
І що ж з того?
Під небосхилом чахнуть роки,
а дзигарі форсують мить.
Мовчать світила одинокі
і чвалять впевненими кроками,
поки спроможні ще горіть.
І ти прямуй допоки взмозі,
допоки тіло ще несе.
Нехай ярить бездонне море —
й вдалечині загаснуть зорі —
лише збережи у тім
себе.
♫ you lost - Scheming
