Drukarnia.BLOG
This publication contains descriptions/photos of violence, erotica, or other sensitive content.

МІША

This publication contains descriptions/photos of violence, erotica, or other sensitive content.

Було близько п’ятої години вихідного вітряного дня. В парку знайшлась комфортна лавка, щоб розміститись на ній лежачи. Якнайзручніше вмостившись головою на ногах Валіка, я читала книгу, периферичним зором спостерігаючи за рухом гілок над головою та двома голубами, що опустились на найближчий ліхтар. Скільки-то десятків хвилин я перебувала в такій позі, інколи соваючись то лівіше, то правіше, вишукуючи місце, де його кісти не впиватимуться у мій череп. Кілька дерев в парку вже відверто помаранчеві. Приймаю рішення покурити.

Помічаю, що сусідня лавка перестала бути порожньою — на неї сів чоловік невисокого зросту у військовій формі. Ми зустрілись поглядами. Я курила й інколи дивилась на нього. Наші погляди знову й знову сходились в одній точці на прямій. Чоловік дістав пачку сигарет й теж закурив. Це відчувалось як специфічне спілкування через повітря, яке ми спільно задимлювали. Хочеш поговорити з курцем — запали цигарку. 

Мені здавалось, що чоловік плаче. Червоні очі — визирають з-під піксельної панамки, нежить — воліє збігти у вуса, але той — старанно підтирає його руками, ураженими окопною засмагою. Хотілось нанести на них сонцезахисний крем. Звичка та нелюбов до сонця цивільної людини. На нулі б мабуть висміяли. 

Вагаючись з півхвилини, я встаю перед військовим, залишаючи Валіка самого на нашій лавці. 

— Вітаю. Можна я тут з вами покурю? — збираю всю сміливість на випадок відторгнення. 

— Добрий день. Так-так, сідайте. — Трошки відсувається, наче звільняє мені місце, хоча його — вдосталь.

— У вас все нормально? Ви дуже сумний.

— Я — сумний? ха. я просто контужений. 

Так почався сорокахвилинний діалог. Я очікувала будь-чого, але точно не насиченої розмови. Зраділа від того, як легко людина пішла на контакт. Зраділа, бо переступила через свій страх — пройшовши навчання корпоративного волонтера, я так і не наважилась побачитись з жодним пораненим військовим. В моменті й на автоматі прийняла рішення просто бути собою, не задавати питань про службу та пам’ятати, що переді мною в першу чергу — людина. Так я дізналась, що чоловіка звати Міша й “можна на ти”, хоча його дочка молодша від мене несуттєво (або мені просто здається, що вісімнадцять від мене не так вже й далеко).

Під його нігтями було чорно, а на штанях виднілась пляма вигорівшої крові, яку вивести, вочевидь, не вдалось. Чорна борода й вуса майже не торкнуті сивиною — чорні-чорні й густі, губи — тремтять.

“А ви місцеві? Я от з Донецьку. Виїхав у чотирнадцятому році. Мені так і сказали — їдь, бо тебе тут вб’ють. В Полтаву приїхав на ВЛК. В мене контузія. Четверта вже, найсильніша. Лежав в Миргороді на лікуванні. В мене живіт розрізаний — видалили метр кишківника, 60% підшлункової та жовчний. Кульове. Можу навіть показати (торкається футболки відтінку хакі). Все одно скажуть, що придатний. Стільки органів видалили, цукор підвищений, а все одно придатний. В мене рука права не працює, бачиш? Ліва нога теж, шкутильгаю. Воно відійде, звісно, це через контузію. 

Мене крюками діставали з під-обстрілів, не могли інакше наблизитись. Спочатку рятують тих, в кого легкі поранення, бо їх швидко можна привести до тями та випустити назад, а важких — в останню чергу. Логіка правильна, на фронті так і працює. От мене останнім і витягали. 

Я вже хотів, щоб зовсім вимкнули світло, щоб бути двохсотим, але — відпоїли та відкапали. Я взагалі-то й лівою стріляти можу, в мене обидві руки робочі, бо в дитинстві перевчили з лівші на правшу. Навіть ругали, що тримаю ложку лівою рукою. Взагалі-то кажуть, що не можна перевчати — по мозку б’є добряче. Що ж уже. 

Я взагалі в піхоті. Найбрудніша робота на фронті, яка є. На евакуації був лише раз. Ми з хлопцями на легкому, просто закинули собі по пайку й погнали. Так ми і затримались на чотири дні. 

Біля ставку був спуск, то ми там ті чотири дні й просиділи. Вийти не могли — постійні обстріли, потвори чекали на нас. Без їжі можна вивезти, без курєва — теж, а от без води — зась. В якийсь момент почали пити воду прямо з водойми. Не кип’ятили, бо якби побачили дим — це все, ми б не вийшли звідти. Так от, трошки побовкали стоячу воду, щоб тину розігнати й пили. Я тоді срав далі, ніж бачив.

А дівчат, дівчат небагато. В нашій роті дівчат п’ять всього. Не вистачає (посміхається). Ми як влаштували баню й дівчата побігли митись, то виставили навколо стільки охорони — бо хлопці є хлопці, щоб не зайшов ніхто.

Це так тільки по телевізору кажуть, що військовий — то герой. Ти думаєш там свиней не вистачає? Купа свиней. Я коли з пораненням залетів у госпіталь й сім’я шукала мене — побратими знайшли їхній контакт та пропонували відшукати мене та стільки-то грошей. 

Свої же. 

Або як двоє хлопців щось не поділили — й один зарізав іншого. За що і хто саме це зробив — ми так і не дізнались. 

Свої.

Нам же патронів вдосталь видають — стріляй досхочу. Один з військових приберіг собі, а тоді зайшов в намет і застрелив побратима. 

Свого.

Думаєш. свиней не вистачає? Ми в лісовій смузі стільки мертвих з відрізаними членами знаходили — там страшне що коїться. 

Вистачає свиней. 

А ви чоловік та дружина? А пора б уже й дітей. Я в свої 25 вже розлучився, а твій оце сидить книжки читає замість того, щоб справою займатись (сміємось всі втрьох). Ну, книжки це теж добре. Я раніше також читав. В мене бібліотека була. Мопассана читав — мені мамка його книгу дала, порнографія 19 століття. Тоді це було заборонено. В мене знайома в туалеті її читала, щоб не бачив ніхто. Багато пригодницького читав, про д’Артаньяна  і все таке. ФІльм то не те, там же зовсім про інше”. 

Книги — то була наша остання тема для розмови. Міша вибачався й збирався уходити. Видно, суттєво втомився від монологу. Я — розбита й наповнена життям одночасно, дивилась вслід людині у піксельній панамці, яка шкутильгала на ліву ногу. В той самий день я побачила його знову.

З пляшкою води. 

Газованої. 

Без тини.

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
діана, вона ж гречка

діана, вона ж гречка

@d_grechkka

ну таке як письменниця

11Longreads
550Views
11Followers
Support
On Drukarnia since January 8 2025

More from the author

  • Жнива у злиднях

    Що посієш — те й пожнеш через призму стосунків батьків та дітей. Мова не про ті злидні, коли немає чого їсти, а про ту емоційну прикрість та бідність, які ви можете дати одна одній.

    Topics of this longread:

    Коротка Проза
  • Духмяна

    Тепла, чуттєва, дещо сексуальна проза. Хочу розповісти про те, що жіноча любов - страшенно гарна. Отже - слухайте.

    Topics of this longread:

    Чуттєве

You may also be interested in:

  • Дівчина, що любила "справжні злочини"

    Коли вечерю зроблено, напої приготовлено та все подано на стіл, настає час обрати, що можна подивитися під час їжі. Вона відкриває ютуб за звичкою та бачить сповіщення одного з каналів її підписок.

    Topics of this longread:

    Есе
  • Кохання

    Перебирає пальцями простирадло. Вдарить кулаком по подушці. Метнеться з однієї сторони кімнати до іншої, качається на ліжку – ледь на стіни не лізе. Рве на голові волосся, дряпає нігтями стегна – не розуміє, що з ним відбувається. І плаче. Тихо, але якось по-справжньому.

    Topics of this longread:

    Кохання
  • Струна

    За вікном вже давно було темно, тільки тепле світло настільної лампи освітлювало розкидані аркуші паперу й чашку з остиглою чорною кавою. Двері відчинились різко.

    Topics of this longread:

    Проза

Comments (2)

Крутий текст! Моментами мурахи по шкірі та сльози на очах. Цікаво що з Мішею зараз…

You may also be interested in:

  • Дівчина, що любила "справжні злочини"

    Коли вечерю зроблено, напої приготовлено та все подано на стіл, настає час обрати, що можна подивитися під час їжі. Вона відкриває ютуб за звичкою та бачить сповіщення одного з каналів її підписок.

    Topics of this longread:

    Есе
  • Кохання

    Перебирає пальцями простирадло. Вдарить кулаком по подушці. Метнеться з однієї сторони кімнати до іншої, качається на ліжку – ледь на стіни не лізе. Рве на голові волосся, дряпає нігтями стегна – не розуміє, що з ним відбувається. І плаче. Тихо, але якось по-справжньому.

    Topics of this longread:

    Кохання
  • Струна

    За вікном вже давно було темно, тільки тепле світло настільної лампи освітлювало розкидані аркуші паперу й чашку з остиглою чорною кавою. Двері відчинились різко.

    Topics of this longread:

    Проза