Drukarnia.BLOG

Струна

Я сиділа за своїм робочим столом, втупившись у екран ноутбука. Очі, вже втомилися, тому я інколи протирала їх, знімаючи окуляри. Курсор блимає на порожньому документі, але думки не складаються в слова. За вікном вже давно було темно, тільки тепле світло настільної лампи освітлювало розкидані аркуші паперу й чашку з остиглою чорною кавою. Пізня година, тому я починаю вже переживати.

Двері відчинилися різко, без попередження. Домі, вона навіть не привіталася. Просто пройшла до стільця, скинула всі речі на підлогу й витягла з чохла, який був біля її ліжка, гітару. Її рухи були різкі, з емоціями і ніби вона кудись поспішала. Я навіть не оберталась і нічого не говорила, спиною відчувала, що щось сталось, тому боялась запитати. Я не могла зосередитись на свому завданні, вже просто слідкувала за Домі.

Вона вмостилась на краю ліжка, поклала гітару на коліна й почала налаштовувати. Нервові пальці крутили колки, різко, майже злісно. Я нарешті глянула на неї. Домі стискала губи, а в її очах читалося щось важке й невиразне. Мені страшенно не подобалась ця атмосфера, як гроза.

Різкий звук. Я здригнулась.

Струна луснула. Глухий клац і тонкий металевий дріту різонув повітря. Домі здригнулася, різко прибрала руку, але на її шкірі вже залишилась тонка червона подряпина. Я почула, як вона стримано вдихнула повітря, ніби намагаючись щось утримати в собі. Але за секунду її плечі затремтіли. Вона сиділа, міцно тримаючи гітару, і мовчки плакала, лише інколи можна було почути всхлипи. Сльози просто текли по її щоках і падали на дерев’яну деку. Я не знала що сказати, я боялась говорити чи поворухнутись. Я просто дивилась і знала, що це не про гітару.

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
LierMind

LierMind

@lieforme

Обман творить реальність

7Longreads
132Views
4Followers
On Drukarnia since November 26 2024

More from the author

  • Пропозиція

    Мені завжди подобались спокійні дні, а чи це він?

    Topics of this longread:

    Проза
  • Огида

    Через слюзи я ледве бачу своє обличчя, але розгладаючи свій оголений силуєт. Здається, зараз або розірву все довкола, або впаду на підлогу й розплачусь, як маленька дитина.

    Topics of this longread:

    Проза

You may also be interested in:

Comments (0)

Support the author first.
Write a comment!

You may also be interested in: