Я останнім часом часто ловлю себе на одній неприємній думці.
Нам всім дуже зручно бути жертвами.
Зручно говорити «мене змусили», «обставини такі», «система така», «влада така», «війна така».
Зручно відчувати себе тим, з ким життя просто відбувається. Бо тоді не треба брати відповідальність. Не треба ризикувати. Не треба змінюватися.
Коли ти жертва — ти завжди правий.
Тебе завжди можна пожаліти.
І головне — з тебе нічого не можна вимагати.
Але є один великий «але».
Поки ми звикаємо бути жертвами у своєму маленькому житті — ми автоматично дозволяємо, щоб так само робили з нами на рівні країни.
Ми терпимо на роботі те, що нас вбиває.
Ми мовчимо в стосунках, де нас не поважають.
Ми ігноруємо свій біль, свою тривогу, свої справжні бажання.
А потім дивуємося, чому держава з нами теж не дуже рахується.
Бо ми самі навчилися не рахуватися з собою.
Я не кажу, що все просто.
Війна, економіка, система — це реальні речі, які сильно впливають на нас. Але є величезна різниця між «на мене впливають» і «я повністю безсилий».
Коли людина перестає бути жертвою — вона не стає відразу сильною і щасливою.
Вона просто починає повільно брати своє життя назад. По одному маленькому рішенню за раз.
І ось що цікаво: як тільки ти перестаєш грати роль жертви — світ навколо починає реагувати по-іншому. Не відразу. Не magically. Але починає.
Тому я зараз часто ставлю собі і людям одне просте питання:
Де в твоєму житті ти досі зручно почуваєш себе жертвою?
І що буде, якщо ти хоч трохи перестанеш грати цю роль?
Це питання некомфортне.
Але саме воно, на мою думку, є одним з найважливіших зараз.
Напиши в коментарях, якщо хочеться.
Де ти зараз найбільше почуваєш себе жертвою обставин?
І чи готовий хоч трохи це змінити?
Я буду радий прочитати твою чесну відповідь.
