Аматор мовознавства
Про орфографію, словотвір, транслітерацію та таке інше.
Під час обговорення проекту нової редакції правопису я не раз нарікав на відсутність у новому тексті тези про двоякість літери Ї, а саме про передачу нею йотованого И.
Десь місяць-два тому побачив в інтерфейсі Вайбера вираз “зникомі повідомлення”, що є очевидним плодом забобону щодо -уч-/-юч-. Розмірковуючи в рамках пропонованого пуризму (який я не підтримую) слід зазначити, що це доволі незграбна заміна “зникаючим”...
Нещодавно Національна комісія зі стандартів державної мови розродилась дивними рекомендаціями щодо перейменування низки українських міст і селищ. Дивними, бо в них комісія здебільшого зазіхає на питомі українські назви, як-от Запоріжжя.
Типове для ельфів означення «highborn» насправді не є неологізмом з фентезі. Це доволі стара калька німецького аристократичного поняття «hochgeboren», яке в нас прийнято передавати як «високородний».
«Роулінг чи Ролінґ?» — не перший рік сперечаються вікіпедисти. Рідкісний випадок, коли правописна баталія виникла не довкола літер Г і Ґ (хоч цей момент тут також присутній).
«Червона луна пожежі» — гарний артефакт старої мови. На жаль, нині майже повністю забуте первинне значення слова «луна» (~ рос. «зарево»). Саме з цього значення у росіян колись розвинулося нове — місяць.
Здавалось би, українська історіографія має бути рятівною лагуною для українських історизмів. А ні! В історичній літературі важко знайти такі назви, як-от пінязь і ґрейцар — самі російські пенязь (попри ять) та крейцер.
Передачу OE, Ö, EU українським Е багато хто вважає простим вирівнюванням із російським факультативним Ё, а тому принципово, попри досі чинне правило, пише ЬО. Однак, як часто буває в українсько-російських паралелях, за графічною схожістю криється значна фонетична різниця.