Це почалося задовго до мого народження. Настали темні часи. Світ змінився. Після відкриття порталу з іншого світу, звідки прийшли непізнані монстри, яких прозвали - епікіндінами. Тепер ці жахливі істоти живуть разом пліч-о-пліч з людьми, і тим самим позбавляють на нормальне існування. Недавня війна, яка зруйнувала тисячі життів, плітки, заговори, інтриги, секрети та поміж всього цього хаосу є сімнадцятирічна дівчина, яка сподівається на нормальне життя, втікаючи від минулого на краще майбутнє без остраху, що у влюбий момен її можуть вбити. Вона всіма силами хоче знайти те місце, щоб почуватися в безпеці з відчуттям спокою. В дівчини хворіє бабуся, але кошти на ліки не вистачає. Але одного разу Кіра зустрічає таємничого хлопця, який пропонує угоду, щоб врятувати бабцю.
Весь цей час, коли я дивилася в їхню сторону редклієць, щось дуже тихо говорив генералу Нуртіну, а за якихось кілька секунд вони вийшли із королівської зали.
– Я так зрозуміла ти завітала до мене не надовго, внучко? – хрипким голосом озвалася бабця Аґалія, позаду мене.
Я проспала весь день. Розплющивши ще заспані очі, зводжу свій погляд на вікно і розумію, що останні промені сонця вже починають ховатися у вечірніх сутінках. Буквально всього лиш за кілька годин настане ніч.
Змиваючи ще майже теплу кров з моїх рук в холодній, каламутній воді у відрі, яке я запримітила в кутку кімнати. Не знаю, що в цій воді було, але воно противно пахло, так само, як запах в кімнаті.