Весь цей час, коли я дивилася в їхню сторону редклієць, щось дуже тихо говорив генералу Нуртіну, а за якихось кілька секунд вони вийшли із королівської зали.

– Я так зрозуміла ти завітала до мене не надовго, внучко? – хрипким голосом озвалася бабця Аґалія, позаду мене.

Я проспала весь день. Розплющивши ще заспані очі, зводжу свій погляд на вікно і розумію, що останні промені сонця вже починають ховатися у вечірніх сутінках. Буквально всього лиш за кілька годин настане ніч.

Змиваючи ще майже теплу кров з моїх рук в холодній, каламутній воді у відрі, яке я запримітила в кутку кімнати. Не знаю, що в цій воді було, але воно противно пахло, так само, як запах в кімнаті.