Марта приїхала до села, якого не було на жодній сучасній мапі. Потяг зупинився на платформі без назви, попередньо зменшивши хід, наче вагався, чи варто зупинятись зовсім. Вийшла вона одна, у пальті, що мало запах попередньої осені, і з валізою, в яку вмістилось усе її "після".

На мертвій планеті щось поворухнулося вперше. Але побачив це лише один хлопчик — і після того світ уже не був таким самим.

На Аврії люди садять спогади, що проростають реальністю. Та що станеться, коли ті, хто пам’ятає — зникнуть?

На віддаленій планеті мешканці починають помічати тіні, які з’являються лише вночі — і мають обрис їхніх спогадів, страхів і майбутніх версій. Це історія про пам’ять, тишу та планету, що бачить тебе краще, ніж ти сам.

«Коли гаснуть зорі — починає вмирати пам’ять...»

У місті, якого не існує, цифрова душа шукає себе серед покинутих спогадів і кохання, яке не мало статися. «Кремнієвий сад» — ліричний кіберпанк про пам’ять, втрату й надію, що проростає навіть у найхолодніших глибинах мережі.

Він стоїть нерухомо, відчуваючи кожну мить свого краху. Він хоче віддатися мені, як єдиній реальній речі в його світі брехні.