Істинний шлях йде по канату, який натягнутий не високо, а над самою землею. Він призначений, здається, більше для того, щоб об нього спотикатися, ніж для того, щоб йти по ньому.
Споглядати сонячних зайчиків. На сходах зустріти розбите дзеркало. В пустелі безнадійно шукати. Згадати безтурботне дитинство.
Дуже часто спогади минулого та внутрішні думки не дають нам спокійно йти далі назустріч майбутнім перешкодам. Що в такому разі ми можемо зробити? Чи вдасться подолати цю подорож всередині власної свідомості? Відповідь на ці запитання можуть дати лише зубочистки.
Чи справді життя належить тільки нам, чи, може, це жарти таємничих сил, котрих ми навіть не помічаємо? Відповідь на запитання лежить у нас десь глибоко в свідомості, треба лишень знайти її та не зійти з розуму.
