DIY медіа та культура
DIYCLAB — творча лабораторія та медіаспільнота, що працює з 2006 року. Основні аспекти: ми займаємося самвидавом, культурною журналістикою, графічними проєктами, архівуванням українських субкультур і розвитком DIY-медіа. У центрі уваги — панк, готика, альтернативна сцена, локальні історії, молодіжні рухи та андеграунд. Основні видання: фензін «ФонтарЪ» (2007–2019), готичний спецпроєкт FontarGoth ( 2010 рік), а також EmoOI (2009 рік ). Протягом років DIYCLAB працює з локальними ініціативами, документує культурні події, створює публіцистику та візуальні матеріали, зберігаючи історію альтернативних спільнот України.
Наприкінці 90-х у Полтаві з’являється гурт «Транс-Формер». Фестиваль «РокУдар» і рок-збірка «Євшанзілля» стали продовженням цього процесу
Поява готичної субкультури в Україні — це історія про тишу, що намагаласьговорити. Кінець 1980-х став часом, коли радянська система тріщала, а молоді люди вперше побачили заборонені раніше образи Заходу — чорні плащі, меланхолійні пісні, поезію відчуження.
Апельсинове Безобразіє — один із тих українських гуртів, для яких слово “андеграунд” замале й надто акуратне. Це ціла DIY-система музики, що з 1989 до 2006 року встигла народити щонайменше 34 повноформатні магнітоальбоми самого гурту, а потім і спорідненого проєкту Stany.
«Харків’яни, земляки та землячки, а також гості нашого виборчого округу! Це я кажу, коротше, ви зрозуміли хто. Називайте мене просто – Сер. Ви жили при комуністах, націонал-патріотах та інших панах, котрі не потребують коментарів, але ви ніколи ще не жили при мені. У нас є шанс.
До 2002 року Харківський театр ім. Шевченка перебував у стані спадання. За оцінками того часу, «багаторічно багато академічних театрів перебували в творчому і фінансовому болоті», і трупа Шевченка, маючи значні традиції березільської школи, позбавлена була сильного керівника.
Харків, кінець 1980-х. У задушливому напівпідвальному кафе на Сумській гуде «Сквозняк». Поміж шурхоту платівок і гітарних переборів кружляє різношерста тусовка: молоді панки впереміш зі студентами-фізиками, бородаті хіппі й маститі бітломани.
Коли сьогодні говорять про «радянський рок», у публічному просторі майже автоматично звучать назви російських гуртів. Складається враження, що рок у СРСР був явищем виключно російським. Українські, білоруські, балтійські сцени або згадуються побіжно, або випадають з історії .
Панк-сцена з самого початку існує в конфлікті з тим, що прийнято називати системою. Це не абстрактна конструкція, а конкретний набір правил, інституцій і моделей поведінки, які визначають, як має виглядати «нормальне» життя.
У другій половині 1960-х років Одеса перебувала під застоєм жорсткої ідеологічної цензури. Твори, що виходили за рамки соцреалізму, практично не потрапляли на офіційні експозиції.
