Пишу, що спадає на думку.
Пишу. Не претендую на об’єктивність. Це мій спосіб думати вголос і водночас залишатися при собі. Просто мій погляд на речі.
А чи може хтось залишатися справжнім у цьому сьогоденні й чи варто взагалі про це думати? Можливо, саме для наших поколінь цей світ і буде справжнім. Він таким і є, з усіма своїми викликами, суперечностями, фальшами та шуканнями сенсу.
“Ще трохи”, “Ну ще до 19:00”, “О, вже 18:00, то до 19:00 недалеко”. Фрази, які сигналізують про втому, яка захоплює життя. Вона не дає тобі зупинитися і ти буквально ходиш розбитий. Ходиш і думаєш про те, щоб завтрашній день не настав.
Інколи тиша — це найгірше та найкраще, що залишається з тобою. Тиша може бути гнітючою, коли ми відчуваємо самотність, тривогу чи страх. Вона може посилювати не зовсім приємні явища у житті та змушувати нас занурюватися у важкі думки.