Еххх, я стомився.... Моє дихання … воно таке .. ніби я цілодобово знаходжуся під пресом! Це все точно не для мене...

Френку лише шістнадцять. Він живе з батьком на віддаленому острові й чекає на повернення свого брата, що втік із психіатричної лікарні. Та й самого Френка важко назвати звичайним підлітком. Єдина його розвага — вбивати. Та чому насправді це книга-критика гендерного питання?

Необіхдність жити

Прокинувшись зранку я не повірив своїм очам. Не може бути, щоб світ так сильно перемінився за ніч. Лише вчора я відчував тяглість і смуток, спостерігаючи вигорання оточуючого середовища - осінь. А вже зараз ця меланхолійна жовтизна змінилася білосніжним спокоєм

Всі наші рішення приймаються з перспективи власної субʼєктності. Вони не є правильні, чи неправильні. Просто результат функціонування нашого мозку. Результат роботи “алгоритмів”, які сформувалися в ньому протягом нашого життя. Субʼєктно “відповідна” реакція на події.

Чи знайоме вам це відчуття страху, коли потрібно сісти за щось по справжньому для вас важливе? Те відчуття відповідальності за очікування. Інколи власні, а інколи зовнішні. Відчуття, перед лицем якого ми хочемо лише тікати

28 річний Олег, якого раніше не міг розбудити жоден будильник, останні 3 місяці страждав від безсоння. Він не міг приймати медикаменти, чи заспокійливі, тому що після них в нього були кошмари. Він бачив сни, в яких "хтось" був

Моя голова неначе хмаринка. В спробах втечі я піднімався все вище і вище над проблемами, доки не став зовсім невагомим. Тепер не здатний за щось ухопитися.

Цей жахливий період, коли ти, як за клацанням пальця, перестаєш розуміти, ким є. Ні, втрата цього розуміння відбувається поступово. Але усвідомлення втрати відчувається вже наприкінці, коли ти стоїш посеред пустелі зовсім голим і не розумієш, як тут опинився і що робити далі.

Поганий віршик зневіреної людини. Крик в нікуди. Здаватися - страшно. Боротися - боляче