Частина сцени повільно закружляла, відкриваючи пожухлий паперовий низькотравник, що уособлював безкрайній степ і далеку дорогу. На білому тлі, розтягнутому позаду сцени, з’явилися тіні. Спочатку ледь помітні, вони ставали дедалі виразнішими.

Поступово кабінка зрівнялася з пишними кронами дерев, злітаючи все вище. Густа, підсвічена ліхтарями, зелень, мерехтливі паркові алеї, дитячі вигуки й різкі вигуки дорослих залишилися десь унизу, а їхнім поглядам відкрилася широка панорама нічного, присипаного туманом міста.

Здається, в мене остаточно поїхав дах — биту годину витріщаюся на Ксюшу й не можу зосередитися на роботі. От і настала, схоже, горезвісна «клініка» самотності. Може, кави випити, щоб трохи підбадьоритися та хоч якось переключитися?

Пригоди почалися ще в поїзді... Але — про все по черзі.

Поки він, широко розкинувшись на ліжку, охоплений приємною слабкістю, насолоджувався короткими митями душевної легкості, вона, скрутившись біля нього калачиком, нишпорила руками в складках зім'ятої в ногах шовкової ковдри.

Годину, другу заколисую дитину. Та — ні в яку. Постійно вимагає маму. Але що я можу вдіяти? Мами немає.

«Абонент не може відповісти на ваш дзвінок. Залиште голосове повідомлення після звукового сигналу».

Процес запалення лампи – по-своєму захопливий обряд. Наповнити місткість гасом, занурити ґніт в рідину. Трішки почекати, поки той нею просякне. За допомогою крутилки регулятора, підняти кінчик ґнота над пальником – чим вище стирчить язичок шнура, тим яскравіше палатиме лампа.

Відразу зрозуміла, що опинилася не там, куди марила потрапити. Подібні збої траплялися — підсвідомість, усупереч намірам, самовільно мандрувала у темряву незвіданості.

Вляпався нещодавно в кепську історію потрапив у лікарню.