Через місяці після відкриття дверей цей затишний самобутній простір, який насправді б'ється гострим дротом, закарбувався у повітрі, наче ніколи ці двері не бували відкритими.
час думок зберігається у голові допоки ми їх не продумаємо чи це означає що ми зупиняючись зупиняємо час?
сонце за ранішні хмари закотилося вчора, літо, що так чекалося залишилося торік. Гримнуті двері, що нехотячи відкрилися чи вершіне відскочили на десяток міліметрів і до наступного гримання можна почути її плач років 15 тому.
Думається про цей жаданий крок, який зрушує з місця частину душі, чи то з потягу чи то з будь-якої автівки, яка погодилася підвезти задарма. Крок, про який кажуть, що назад вороття немає. все. Хочеш не хочеш але ти вже інший.
Барвисті однотонні кольори зрушують непохитний міст над водоспадом. Він мій перший такий величезний і мені забракло сил відійти.
Як розпочинаються банальні історії вирізняються почуттями в середині. Чай, який робить тіло теплішим від осінньої прохолоди. це вдосталь, щоб з'явилася згадка про всі минулі моменти, коли то тепло випромінюється звідки із середини.
На шляху пасивного, а іноді безсенсовного роздумування, бо вже немає віри, що зможу колись осягнути, що за гендер маю і чи маю (спойлер). Загубилося розуміння що небінарність немає під собою кордону і не завершується на тих знаннях котрими володію.