Адвокат викладач офіцер автор
Пишу: * оповідання, ессе та новели, які базуються на моєму життєвому досвіді, адвокатській практиці та військовій службі під час повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну; * власні думки та спостереження.
Рота розвідників отримує самогубний наказ. Більшість відмовляється йти на виконання завдання, але командир роти «Джміль» із кількома відчайдухами йде на штурм. Це історія про честь, страх і мужність українських воїнів та складний вибір, який вимушений робити кожний.
День Конституції. Місто живе, але свобода стає розкішшю. Білий бус з’являється зненацька, і випадкова зустріч може змінити все. У реальності, де закон є, але не працює, єдине право, яке справді відчувається — це право на страх.
Оповідання про повернення до цивільного життя після трьох років служби в армії. Про дітей, суспільство, втрати і новий початок. Історія про вибір, який не всі зрозуміють, і про життя, яке доводиться будувати заново.
На вулиці Миру в прифронтовому селі Запорізької області поруч стоять могила невідомого солдата і дитячий майданчик. Коротке есе про пам’ять війни, людські мрії про мир і силу надії, яка переживає покоління.
Вулиця Щаслива прокидається у передчутті свята. Чоловіки квапляться з тюльпанами, жінки чекають знаків уваги, а весняне сонце наповнює все навколо тихим щастям. Маленька історія про 8 березня, квіти, іронію та силу життя, яке щоразу перемагає.
Оповідання про офіцера, який безуспішно шукає діловода: рокера, адвоката, держслужбовицю й «навченого» новобранця. Кожен кандидат із власними мотивами, але жоден не підходить. Історія про абсурд, реальність служби та розчарування людей у системі.
Біля воріт військової частини щодня стоять жінки в чорних хустинках — матері, дружини, сестри зниклих і загиблих. Вони мовчки чекають тих, хто не повернеться, тримаючи у серці біль, надію і частину власної душі, що зникла разом із ними.
«Про День батька» — щемлива розповідь про сина, який згадує єдину подорож із батьком до Ізраїлю. Після його смерті спогади стають святом і болем водночас, нагадуючи: найцінніше — це час, проведений разом.
Український військовий повертається до свого адвокатського бюро, де працював до мобілізації. За склом — знайомий кабінет: стіл, кодекси, календар із 23 лютого, вазон із лимоном. У повітрі — тиша, пам’ять і надія. Час зупинився, але життя триває.
У Макдональдсі адвокат зустрічає жінку, яка вагається підписати документи про визнання чоловіка померлим. Її біль стикається з формальністю процедури: юридичні формулювання проти людських почуттів, де надія бореться зі смертю.
