Українка старокиївського роду
Стоїчний епікуреєць :) за світосприйняттям. Як релігієзнавець - не є "чоботарем без чобіт" ;) Вірна своєму рідному місту, працюю (в інституті філософії ім.Г.Сковороди НАНУ) із задоволенням і як можу - на нашу Перемогу, живу з вірою, надією та любов"ю, змістовно, родинно та оптимістично. Чесно кажучи, публікуватись мені є де, сюди прийшла насамперед для того, щоб шляхом своїх дописів та читання й обговорення текстів інших учасників розширювати кола спілкування за певними інтересами (їх буду далі уточнювати).
Київ має багато сакральних місць з потужною духовною, мистецькою аурою, притягальні духом старовини, сучасними оазами незламності, джерелами пам'яті й підтримки предків, зміцнення віри й надії, опірності важким обставинам війни, наснаги для продовження боротьби з ворогом.
Чи можна до символів звикнути як до буденної рутини, яку й не помічаєш? Можна. От тільки і коли не помічаємо, все одно вони впливають, і чим раніше ми їх бачимо навколо себе, тим чіпкіше, хай це і не усвідомлюється. А якщо за них ще доводиться боротись...
Місця, освячені нашими предками та побудовані нашими сучасниками, домашні каплички і "підпільні" (за часів УРСР) храми різних конфесій, локації, де відбувається культурно-духовна творчість - цікаві свідки діянь киян попередніх поколінь та осередки наснаги для нас.
Бореліоз Лайма - хвороба-хамелеон, яка може серйозно зіпсувати (або й болісно й розтягнуто забрати) життя, якщо переходить в хроніку. Інформація про неї і про Лайм-групу в ФБ
Для більшості виплакатись може бути корисно. Є такий народний вираз "виплакати очі": це не метафора, а стан рогівки. Коли плачуть довго, з нею можуть статись незворотні зміни (її структура погіршується, і зір різко падає). Знаю це не лише від окулістів, але і на прикладі рідні
Було це у 70-тих роках: господиня карпатської хати побачила на нас, дітях-туристах, лілеї з Дюма :) і подумала, що то пластові знаки. Те, що вона намагалась нам оповісти, стало зрозумілим пізніше, але запало туди, де був обіцяючий грунт...
Цю казку я написала в перший рік війни для своїх майбутніх онуків :) Це - сучасна українська казка для дітей (і дорослих), наразі публікую її початок
Писала цю статтю, користуючись бабусиними переказами старокиївських оповідок та повір”їв.
Переважно я люблю так готувати повсякденні страви (святкові - з тим само підходом), бо багато часу, сил та інших ресурсів та це не маю, але кулінарку розглядаю як теж творчість, доступну (майже) завжди. Можу ділитись старокиївськими рецептами, адапотованими до сучасних реалій.
Ця епопея містить цілі поклади мислевірусів, які впливають, певною мірою, навіть тоді, коли не зауважуються. Яке ж буде завершення? Мартін готує завершальне послання чи чекає, поки фінал "напишемо" ми?
