Есей про те, що кожен із нас складений із праці незнайомців, і про ціну людського життя, яку ніхто не може сплатити.

Класичний есей американського публіциста Леонарда Ріда 1958 року, розказаний від імені звичайного олівця: тисячі людей у різних країнах, які ніколи не чули одне про одного, узгоджено виробляють просту річ без жодного центрального керівництва.

«Маніфест холопів з Малопольщі», що згадується в 6 серії 3 сезону «1670», зовсім не вигаданий. За жартом стоїть Поланецький універсал, виданий Тадеушем Костюшком 7 травня 1794 року в таборі під Поланцем, у тій самій Малопольщі.

Один з ключових текстів німецької літератури, есей діалог про те, як ми втратили грацію через набуття свідомості. Згідно з ним, досконала грація дається або тому, хто не має свідомості зовсім (ляльці), або тому, чия свідомість нескінченна (Богу). Що ж залишається людині?

Чому вільні суспільства вимирають, а аміші множаться? І чи можна повернути дітей, не повертаючи жінку до плити.

Російські жінки радіють, коли чоловік іде на війну: нарешті з дому забирають трутня, та ще й платять за нього. Цинічно — але, може, в цьому й сила? Може, суспільство, яке вміє радо позбуватися зайвих чоловіків, легше тримати велику армію й самоочищатися від "зайвих людей"?

Етичні досягнення модерну мають вмонтований механізм самоліквідації. Звільнена жінка не народжує — отже, нас замінять ті, хто бачить у жінці виключно ресурс.