Ти просто один з усіх.. Ти просто один з більшості.. Ти просто існуєш... Як і всі… І не більше….

Часом, буває, не помічаєш доволі очевидних речей.. Ти звикаєш до чогось: до буденності, людини, роботи. Але щось всередині тебе ніби підказує, що все йде не так, як має бути..

Скажіть чесно, бувало, хочеться щось написати, але не знаєш, що саме?.. Хочеться вилити свої роздуми на папері, але ні одне підходяще слово все ніяк не вирветься з твого нескінченного потоку думок…