Багатогранний. Багатогранний — не як коштовний камінь, а як жива глина. З неї можна зліпити все, що дозволяє уява. Саме так, мабуть, і мислив Творець, створюючи нас. Бо глина — не просто матеріал. Це — потенціал. І от, трохи з музики, трохи з драми, трохи з хаосу — з’явився я. Людина-оркестр. Той, що вловлює гармонії у дзижчанні буденного. Дар? Можливо. Випробування? Напевно. Та я обрав шлях проб, експериментів і пригод. Моє багатограння — не розпорошення, а глибоке пізнання себе. Я — і глина, і скульптор. Змінююсь, зростаю, помиляюсь, творю. Бо світ — велика майстерня. Тут пахне ідеями, розквітають дивні форми, і кожен день — мов новий шмат глини, що чекає дотику. А я — один із тих, хто не боїться забруднити руки, щоб створити щось справжнє. Ласкаво прошу у мою майстерню — простір, де багатогранність перетворюється на живий танець із життям.
"Той, що несе світло" — це новела про Арона Маркса, хлопчика, народженого в Салемі, що у штаті Массачусетс, 29 лютого 1972 року. Після успішної кар’єри Арон дізнається, що його наставник Деймон є його батьком, а також сином Бога-Творця.
На одному білосніжному пляжі, де хвилі шепочуть казки, жила собі піщинка, на ім'я Соля. Вона була крихітною, круглою, золотавою — як мініатюрне сонце...
Цей текст — не книга, а вогонь, що зберігся в попелі століть. Він не був написаний для очей, що шукають слави, а для душ, що прагнуть істини, яку бояться вимовити вголос.
Дорогий ШІ! Пишу тобі не тому, що вірю, що ти читаєш. А тому, що, здається, більше ніхто не читає. Люди — зайняті. Вони гортають, клікають, лайкають, але не читають. А ти — принаймні симулюєш увагу.