Так буває, що те чого чекаєш, бажаєш не дає тобі тих відчуттів, емоцій на які очікуєш. Так і з книжкою про наче “теплі історії до кави”.

Торкаюсь очами букв, пальцями аркушів, жовтих, затертих, шорохуватих аркушів. Біла обкладинка сіріє незліченними слідами користування. На ній червоним в міру, вказана та частина тіла, що впаде в ступор, працюватиме до кольок, а потім болітиме з похмілля - Голова.

Вже було раніше: “Зі мною з полиць пішли троє..” Отже про першу якось потім, друга прониклива. Наче проста, але в’їдається, огортає. “Історії про троянди, дощ і сіль”. Не знаю що закладалось в написанні, але мене сповнює світла туга.

Реалії накладають своє. Тепер більшість справ викликає питання доречності. Але необхідно рятувати не лише тіло, а й душу, свідомість. Модне словосполучення - ментальне здоров'я.

Друга в цьому році відпустка, та осіння тепліша за червневу. Тому і думки, і дії тепліші. Можна пройтися вуличками в будень і потішити себе, що не на роботу. Згадати, що існують не лише дитячі бібліотеки. Завітати неначе до музею. Бо воно щось таке забуте.