Drukarnia.BLOG

Вірш після розлуки.

Вот в чому історія. Я любив одну мадемуазель,як і вона мене. Ми обоє були одночасно і щасливі, і не щасливі. Періудами. Нарешті ми розійшлись, що мене не особо втішає, а їй нормально так живеться. Я пішов в запой винний (ха-ха, бо я її кинув, ну загалом каламбур, розумієте?) і сидів в парку пив вино і писав цей вірш.

Ось я на лавці і пью червоне сухе,

Пополудні на дворі сухо і душно.

Я знаю, цей шлях нікуди не приведе,

Але хоча б пьяним я зможу прошептати тобі на вушко:

Що я знову впадаю в істерию і психоз, мені зново погано.

Я розбиваю об смітник подарену тобою кружку,

На якій котик тримається з останніх сил,

Але я здаюсь і падаю в червону калюжу.

На мене чекає доля молодого Хемінгвея.

Може, я наберусь сміливості поки не скінчиться війна,

На якій я хоробро захищаючи землю від ворога

Отримаю свинцеву кулю трохи вище коліна.

Мене відправлять поїздом спершу в Дніпро, а потім до Львова

Я під наркозом розкажу хірургу про те,

Що я все ще тебе люблю і краще б не йшов на війну, а поберіг себе

І продиктую телеграм твого нового .

Попрошу вийняти серце, кинути його під прилавок

З просроченим терміном дії і червоним стікером з АТБ,

Знайти в смітнику розбиту чашку в парку Франка біля однієї з лавок,

Склеїти її і заварити останнє в житті Нескафе.

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
Артем Журавльов

Артем Журавльов

@artem_zhuravlov

8Longreads
531Views
12Followers
Support
On Drukarnia since May 29 2023

More from the author

You may also be interested in:

Comments (0)

Support the author first.
Write a comment!

You may also be interested in: