Drukarnia.BLOG

У безмежнім просторі історій

У безмежнім просторі історій

Ми потроху втрачаєм себе.

І хай це не лякає тебе.

Це усе полягає у тому,

Що шукаючи втіху в чужому

Ми втрачаємо віру в своє.

Підростаючи ми усе далі

Забуваєм про власні печалі,

Пізнаємо навколо нове,

Що насправді нам зовсім чуже.

Переймаємо ми чужі мрії,

Переймаєм ідеали й надії.

Чуже бачення світу навкруг

Нам стає таке рідне, як друг.

І самі не знаючи того

Заміняємо свого на "чужого".


Трохи дивний вірш, навіяний роздумами про те як на нас вливають різні погляди на світ. Деякі ідеї роблять нас ліпшими, деякі навпаки — труять нашу свідомість. Чекатиму відгуків, дякую за увагу!

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
Просто Марія

Просто Марія

@mariia

10Longreads
293Views
7Followers
Support
On Drukarnia since April 19 2023

More from the author

  • Сивий день

    Сивий день. І хмари олив’я́ні,

    Topics of this longread:

    Місто
  • Дім

    Хоч маю будинок, але не маю дому

    Topics of this longread:

    Поезія

You may also be interested in:

Comments (2)

Досягти дна, дістатися до останнього ступеня приниженості, махнути на себе рукою, опуститись — і повторювати це знову і знову, з несвідомою, загибельною завзятістю! Стати нулем, змішатися із брудом; і тут, під гнітом і страхом ганьби, раптом спалахнути і схаменутися, збираючи себе зі своїх залишків.

You may also be interested in: