Усі ви, мабуть, чули міф про жахливого мінотавра: покруч людини та бика. Однак не стільки покруч, скільки жертва егоїзму та античних БДСМ-практик.
Як усе починалося: був собі цар Мінос, молився богам ревно й клявся, що всіх молитов своїх дотримається. Ну, Посейдон повірив царю і послав йому білого бика, щоб Мінос приніс того в жертву. Бичка Міносу стало шкода на яловичину пускати, й він залишив тварину у своєму стаді. Посейдону це не сподобалося, і вирішив він підійти до образи “з іншого боку”.
У Міноса була дружина Пасіфая, от на ній бог морів і відігрався. Наслав він на неї постійну фазу овуляції, й захотіла вона злягтися з биком. Придворний майстр Дедал (так-так, саме той) зробив для неї… well, дерев’яну корову, в яку Пасіфая залізла, а бик ззаду – кхм – підійшов.
Минає декілька місяців, і Пасіфає народжує дитя з головою бика. Думаю, в Міноса було декілька запитань. Але вже вродила, ну нехай. Ріс Мінотавр і поживою йому мало бути м’ясо людини, такий вже метаболізм. Мінос вирішив, що такого раціону його бюджет довго не витримає, і закинув Мінотавра в лабіринт, який збудував Дедал.
Ну а якщо вже така атракція на Криті з’явилася, то треба залучати аудиторію. Аудиторією стали чотирнадцять афінських жертв (7 юнаків і 7 дів), яких Мінос підкидав у лабіринт за те, що цар Афін убив його сина Андрогея (цей був більш нормативною дитиною).
Так ось: а Мінотавр-то що не так зробив? Народився.
І справді, я не жартую. Єдиною проблемою Мінотавра була фізіологічна потреба. Ми не вважаємо, скажімо, лева монстром, бо той убиває антилопу. Це ж не Мінотавр заманював жертв у свій лабіринт, а саме людина.
Варто аналізувати Мінотавра як міфологему, тобто універсальну частину міфу, яку зустрічаємо й в інших оповідях. Конкретно ця міфологема полягає у синтезі тваринного та людського начал. А що, як я вам скажу, що чимало міфологем є проявами психологем.
Звісно, у нашій свідомості відсутня психологема на народження дитини з головою бика, але вочевидь присутня психологема, що реагує на девіантність.
Мінотавр – інший, не схожий на більшість від народження, неунормований, монстр.
Та чи посилають до нього на згубу невинних жертв, тому що він монстр? Чи, можливо, Мінотавр – монстр, тому що до нього на згубу посилають невинних жертв?
Від перестановки доданків тут сума все ж змінюється. Мінос зробив монстра з дитини, яка народилася “не такою”. А тепер подумайте, скільки таких мінотаврів у світі. Скількох дітей з вродженими вадами батька закривають удома, закривають від світу. Бо вони “інші”, вони “монстри”. Так, вони справді інші, але не монстри. Монстрами роблять їх люди, які значно частіше демонструють власну монструозність.
