В своїй книзі «Невпокій в культурі» (1930) Зиґмунд Фройд ділить сили, які керують людською природою на два фундаментальні інстинкти.
Перший з них - інстинкт Еросу, бога любові - імпульс, який походить зсередини людини і спонукає нас ставати ближчими до інших, оберігати та любити.
Другий, протилежний йому - інстинкт Танатосу, бога смерті - імпульс, спрямований на знищення та руйнацію.
Фройд уявляє розвиток цивілізації як результат боротьби між цими двома силами. На його думку, ця боротьба є тим, з чого, по суті, складається все життя.
Війна прославляє силу, вона пробуджує наші первісні інстинкти. Під час війни, той, хто сильніший – має рацію; хто більше і краще вбиває – пише історію.
Речі, які є страшними та забороненими в «мирний час», в часи війни заохочуються та нагороджуються. Жага до смерті і ненависті рятує нас, адже поки ми здатні вбивати агресора, ми можемо існувати та захищати своїх рідних.
Водночас війна залишає неймовірне спустошення. Всеосяжна смерть та руйнування сіють зневіру навіть серед найсильніших. Може здатися, що виходу немає. Танатос пригнічує Ероса.
Наші предки неодноразово опинялися в безнадійних ситуаціях. Даючи відсіч найбільш нелюдським агресорам в історії – від монголів з росіянами до нацистів з більшовиками, вони знайшли вихід зі зневіри та розпачу і передали нам свою відповідь через культуру.
Червоний та чорний – кольори, які присутні в українських віршах, піснях, вишивках та творчості.
Посеред найзапекліших боїв та найхолодніших сибірських ночей, наші предки розуміли - вижити і врятуватися можна лише через любов: «Червоний то кохання, а чорний пекла дно».
Чорному протистоїть червоне, смерті протистоїть любов.
Українці відкрили Ероса і Танатоса задовго до народження Фройда та винайдення психоаналізу.
Вони розуміли, що коли лютує Танатос, ми маємо шукати Ероса, від чорного ми маємо йти до червоного. Ми маємо тягнутися до того, що найбільше любимо, і ми побачимо в цьому сенс боротьби та нашого порятунку.
Любов дозволяє нам повністю зрозуміти цінність життя та оберігати його. Любов відрізняє нас від російських виродків.
Ми не можемо знати, коли і як ми переможемо. Ми не знаємо, скільки ще триватиме це суцільне жахіття та чи вистачить сил нам його пережити.
Проте ми можемо бути впевненими, що ми будемо любити та оберігати найдорожче, що в нас є – наших рідних та коханих, нашу культуру й право на її існування, нашу країну.
Які б випробування на нас не чекали, ми знаємо – наша любов буде сильніша за саму смерть.
