Drukarnia.BLOG

Біс

Вечоріло. За столом зібралася вся сім'я коваля: жінка, дочка, двоє синів і сам коваль. Стояла гробова тиша, яку перебивало лише глухе постукування ложок по тарілках. Всі в сім'ї потупили очі донизу і старалися зробити вигляд, що сильно зайняті їдою, хоча в більшості тарілки вже були пусті. У всіх, крім дочки коваля - їй до рота не йшло ні росинки.
Врешті-решт коваль встав з місця і прокашлявся:
- Ну, вибачте мене, але ми більше не можемо відкладати цю розмову! Ми від неї нікуди не дінемося і від нього, - він вказав на двері, - також. Скільки вже не було дощу? Селищу треба щось їсти!
- Але чому ми повинні віддуватися за все селище? - тихо, потупивши очі в землю проговорила дружина.
- А хто повинен? Він вибрав її... Ти думаєш я бездушний? Ти думаєш мені самому це подобається? Ти так про мене думаєш?! - коваль майже перейшов на крик. Молодший із синів почав тихо плакати, у матері також покотилися сльози по щоках, дочка все колупалася ложкою в борщі.
- Віддай йому він хоче, тату, - тихо проговорила вона, - мені вже 16, я маю право вирішувати сама і це буде найкращим виходом із ситуації.
- Сонечко... - коваль безсило опустився на стільчик, мати й молодший син вже ревіли в унісон.
- Але як же ж так, ти хотіла заміж, я збирався бути дружбою у тебе на весіллі, а тепер... - обізвався старший. - Ти прирікаєш себе на смерть, заради чого?!
- Заради нас, братику! Заради вас і заради всіх жителів села!
- Та навіщо нам те село, якщо не буде тебе? - через сльози пролепетіла мати. - Як же ми без тебе?!
- У вас є ще діти, мамо, про яких ви повинні подбати. А захочете - робите собі ще дочку, головне - пам'ятайте мене і не забувайте.
- Не забудемо, авжеж не забудемо, - мати полиючи підлогу сльозами підбігла до доньки та обійняла її, через декілька секунд ревіла і обіймалася вже вся сім'я, крім самого коваля, який сидів похмурою хмарою за столом.
Коли емоції вляглися, він і сам підійшов до дочки та обійнявши її запитав:
- Ти точно хочеш цього? Якщо треба, то я вб'ю його, він старий і немічний, він нам нічого не зробить!
- Не треба, тату, наше село процвітає з тих пір, як він прийшов до нас, сто років тому, молодим парубком. Скільки всього він зробив для жителів? А ви хочете так віддячити? Не треба, татку, якщо він просить - віддайте, не сперечайтеся!
- Добре доню, не буду... - коваль сильно зжав плечі дівчини і голосно проговорив в сторону дверей:
- Заходь, бісе, я тебе запрошую до оселі!
Двері відчинилися і до хати зайшов старий миршавий дід, опираючись на клюку, одна нога волочилася ззаду за ним,обличчя було схожим на кашу, одне око запливло, але в іншому було чітко видно зміїний погляд.
- Ти звав мене, ковалю? Я прийшов.
- Так, - коваль взяв дочку за руку, - ми вирішили виконати твою просьбу, моя дочка тепер твоя...
Він сильно зітхнув і зробив крок назад.
- Добре, - проговорив біс і глянув своїм єдиним оком на дівчину, - ну а ти що скажеш?
- Я також згодна, - ледве вичавила вона із себе втупившись у підлогу, - я піду з тобою.
- Добре, тоді пішли, - біс протягнув руку, дівчина зробила крок, взяла його за неї і тієї ж миті дід зник.
За вікном грянув грім і пустився дощ.

***

За вікном розпочався дощ.
- Лишенько, там же одяг сохне! Що ж це таке! Декілька тижнів була засуха, а тут на тобі, без найменшого натяку! - жінка бігала по будинку, не знаючи за що перше вхопитися. - Іване! Допоможи мені, швидко! Іване, чуєш?!
- Вибачте, мамо, я на танці збираюся! - донеслося з сусідньої кімнати.
- Да бодай тебе! Тобі танці важливіші, ніж допомогти матері?!
- Ну, мамо, я сьогодні Катрі пропозицію хочу зробити, повинно бути все ідеально! Ви ж самі хотіли, щоб я одружився скоріше, от ваш шанс!
- Ладно, - махнула рукою жінка, - чепурися до своєї Катрі, сама все зроблю, - і вибігла на вулицю.
Через деякий час з оселі вийшов високий статний парубок, весь при параді, і пішов у сторону корчми. Чим ближче він підходив до неї, тим краще чулися голоси молоді, яка сьогодні зібралася на танці, але мелодійного голосу своєї коханої, який би він розпізнав з тисяч, чутно не було, що викликало в хлопця підсвідому тривогу.
- Іване! - долинуло до нього із тіні лип, які росли недалеко від корчми. - Ти не мене шукаєш?
Із альтанки, яка була поміж лип, показався силует дівчини, який освітлював світ невеличкої свічки, й Іван поспішив до неї, хоча тривога все ще не вщухала.
- Катре, а що ти тут робиш?
Замість відповіді вона заключила його в обіймах, а потім ніжно поцілувала в уста. Тривогу Івана зняло як рукою.
- Ти така ніжна сьогодні, що сталося? Чому ти не на танцях?
- Та так, вона знизала плечима, хотіла зробити тобі сюрприз, - дівчина тихенько засміялася. - Тобі хіба не подобається?
- Подобається! - Іван знову прилинув до її губ, але вона легенько відштовхнула його і знову тихо засміялася.
- Може ти хочеш більше, ніж просто поцілунок?
В Івана перехопило дух:
- Х-х-хочу, - заїкаючись проговорив він.
- Тоді затуши свічку
Іван обернувся, щоб виконати її побажання і в той же момент за його спиною блиснули два зелених вогники хижих зміїних очей.
В корчмі всі танцювали, сміялися й веселилися досхочу. Криків ніхто не чув.

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
Пан Пес

Пан Пес

@canisbandera

Маловідомий письменник

5Longreads
127Views
14Followers
On Drukarnia since January 9 2024

More from the author

  • Німфа

    Третя книга із серії "Містичні пісні", за мотивами пісні "Teren - Mara"

    Topics of this longread:

    Містика
  • Мара

    Друга оповідка із серії "Містичні пісні", за мотивами пісні Лея - Мара

    Topics of this longread:

    Містика

You may also be interested in:

  • Містика мого дитинства

    Це нестримне весняне буяння наштовхує мене на спогади. Таку вже маю натуру. Був вечір. Пригасле світло сонця спадало крізь вікна на мамині квіти. Коли було принюхатись, ті квіти пахли землею і настояною у пляшках зеленуватою водою.

    Topics of this longread:

    Література
  • Книга яка звучить...

    Кожна книга українських письменників, приносить неймовірне насолоджування. Одна закохує в себе історичними подіями, друга головними героями, третя сюжетними несподіванками. Але є такі книги що закохують в себе тим, що вони існують.

    Topics of this longread:

    Дорж Бату
  • «Темні символи», Тарас Мельник — відгук на книгу + розіграш!

    Уявіть собі, що ви — ксьондз. Вас направили служити в таке собі містечко під назвою «Гострі Роги», аби ви взяли під своє крило невеликий монастир та старий костел при ньому. Попередній ксьондз замкнув його, завісив замками й на цілих двадцять років заборонив туди заходити...

    Topics of this longread:

    Відгук

Comments (0)

Support the author first.
Write a comment!

You may also be interested in:

  • Містика мого дитинства

    Це нестримне весняне буяння наштовхує мене на спогади. Таку вже маю натуру. Був вечір. Пригасле світло сонця спадало крізь вікна на мамині квіти. Коли було принюхатись, ті квіти пахли землею і настояною у пляшках зеленуватою водою.

    Topics of this longread:

    Література
  • Книга яка звучить...

    Кожна книга українських письменників, приносить неймовірне насолоджування. Одна закохує в себе історичними подіями, друга головними героями, третя сюжетними несподіванками. Але є такі книги що закохують в себе тим, що вони існують.

    Topics of this longread:

    Дорж Бату
  • «Темні символи», Тарас Мельник — відгук на книгу + розіграш!

    Уявіть собі, що ви — ксьондз. Вас направили служити в таке собі містечко під назвою «Гострі Роги», аби ви взяли під своє крило невеликий монастир та старий костел при ньому. Попередній ксьондз замкнув його, завісив замками й на цілих двадцять років заборонив туди заходити...

    Topics of this longread:

    Відгук