Drukarnia.BLOG

Бабці

Поділився з другом своїм химерним спостереженням. Кажу: тривожусь, що бабці біля під'їзду не посміхаються, коли бачать мене. Незрозуміло, що вони відчувають, вітаючись зі мною. Але, судячи з виразу обличчя, це не найяскравіші їхні емоції за день.

Бабці... Я вжив це слово, щоб було зрозуміло, про що мова, але насправді ніякі то не бабці. То жінки, які, як і мої батьки, були першими жителями нашого будинку. Вони постарішали на моїх очах... Знаєте, як кажуть: «Я тебе ще ооось такиим пам'ятаю!»?..

Бабці — це коли раптово й чужі. Літні жінки — свої, поступово.

Старості немає, якщо не спускати з неї очей...

Друг відповідає: «Типова ситуація. А ти що хотів, щоби вони з панталонів вистрибували, коли тебе зустрічають? Ти для них сіра зона. І не нормальний мужик, і не наркоман. Наче нічого такого не робиш, але твій стиль одягу й зачіска насторожують... Усе, що незрозуміло, що неможливо віднести до якоїсь категорії, викликає занепокоєння. Занепокоєння призводить до страху. Страх породжує ненависть. Тебе не можна ніяк категоризувати, Денис!».

Цибулькін звичайний, одна штука.

Деякий час у нас у під'їзді висіло оголошення про збір жильців стосовно питання відмови від послуг ЖЕКу на користь ОСББ.

Може, мені повісити оголошення такого типу: «Від сьогодні обов'язковою при зустрічах жильців під'їзду є щира й невимушена усмішка. Особливо, при виді Дениса з третього поверху»?

Та чи будуть ті реакції дійсно щирими? Натягнуті усмішки мене лякають ще більше, ніж кислі фізіономії. Здається, що така людина збирається мене вкусити.

Наприклад, я ніколи не посміхаюсь. Але це не означає, що я нікого не радий бачити. Якби ви знали, як я всіх нескінченно люблю...

Articles about local business and interesting people:

Share your ideas in a new publication.
We are waiting for your longread!
Філософія життя

Філософія життя

@deni_look_in

Філософія життя Дениса Лукіна

67Longreads
1.9KViews
33Followers
Support
On Drukarnia since April 19 2024

More from the author

You may also be interested in:

  • “Бен і Тінь“ - частина 2

    В минулій частині "Бен і Тінь" ми знайомилися з персонажем і відкривали його світ. Ця частина — дрібний флешбек, який відкриває паралель між людиною і твариною. Сусідський хлопчина доволі схожий на нього, особливо в прагненні до чогось, що може забрати ту самоту, яка його їсть.

    Topics of this longread:

    Проза
  • Біль

    Як переживається депресія? Чи то це просто спосіб мислення з дитинства? Потік думок про те, наскільки болісно іноді переживається життя

    Topics of this longread:

    Оповідання
  • Край географії

    ​ Липневий вечір на Поскоті, холодне пиво й випадкова розмова за сусіднім столиком. Історія про дівчину з оксамитовим джазовим голосом, її мовчазного хлопця, китайський скутер та синю ізоленту. Живий і теплий стоп-кадр із самого серця справжнього одеського життя...

    Topics of this longread:

    Коротка Проза

Comments (0)

Support the author first.
Write a comment!

You may also be interested in:

  • “Бен і Тінь“ - частина 2

    В минулій частині "Бен і Тінь" ми знайомилися з персонажем і відкривали його світ. Ця частина — дрібний флешбек, який відкриває паралель між людиною і твариною. Сусідський хлопчина доволі схожий на нього, особливо в прагненні до чогось, що може забрати ту самоту, яка його їсть.

    Topics of this longread:

    Проза
  • Біль

    Як переживається депресія? Чи то це просто спосіб мислення з дитинства? Потік думок про те, наскільки болісно іноді переживається життя

    Topics of this longread:

    Оповідання
  • Край географії

    ​ Липневий вечір на Поскоті, холодне пиво й випадкова розмова за сусіднім столиком. Історія про дівчину з оксамитовим джазовим голосом, її мовчазного хлопця, китайський скутер та синю ізоленту. Живий і теплий стоп-кадр із самого серця справжнього одеського життя...

    Topics of this longread:

    Коротка Проза