Адама в бригаді називають просто – Батя.
Навіть сиві кіборги й суворі комбати.
Він виглядає мов юний античний бог –
Два метри зросту, гнучкий, мов індійський йог.
Міцний, як бульдог.
Жінки, як побачать, ще довго не мають сил
Позбавитись грішних і млосних про нього думок.
Німіють під поглядом чорних очей-горнил.
Тож, краще тримайте подалі своїх жінок.
Й зводіть в шинок.
Увечері із гітарою біля багаття
На ворога він плете Вавілонське прокляття.
Схиляється важко кудлата його голова,
Від пісні прадавньою мовою тліє трава.
Забуті слова…
Предметам і людям дає він нові імена,
І Каїнів рід потопає в своїй брехні,
Не чують вони одне одного, пелена
Спадає на очі і душі сволот брудні.
В останні їх дні.
І першому сину радіє дотепник-Бог,
І усмішку люблячу в синіх очах хова.
Бо гріх – то насправді не знати добро і зло,
І гордий, що Єва наважилась плід зірвать.
Була права.
У сутінках він обходить усі пости,
Спускає він на дозори густий туман,
І кожному необхідні знайде прості,
До щему, до сліз зрозумілі міцні слова.
І заспіва.
Коли ж уночі набирає він Єві листа,
Не пише скількох дітей він сьогодні ховав.
Не пише, які гіркі сльози і кров густа,
І скільки ще теплих рук він в руці тримав.
Не відпускав.
А пише про те, як зустрінуться навесні.
Не зможуть розняти рук, чересел й обличь.
І буде вона сміятися: Знавіснів!
І буде для них найсолодшою ця ніч.
Віч-на-віч…
