Багато людей живуть так, ніби в них буде ще одне життя.

Оцю історію я почув уже дорослим — від одного чоловіка, що сидів зі мною на лавці в парку і гриз насіння з такою зосередженістю, наче то була найважливіша справа його життя. Він був невисокий, трохи сутулий, з руками, що звикли до роботи. І розповідав він про свого сина — Максима

Ми знали, що розмова ця триватиме довго, тому не поспішали.

З усіх домашніх страхів вона найбільше боялася одного почути від себе правду.

Ми вийшли з крамниці і зупинились, сонце вдарило в очі і треба було мить постояти.

Увечері прийшла я сама до себе. Забившись у куток дивана, насторожено пильнувала, як руки самі тягнуться до телефону - гортати чужі сторінки, чужі сукні, чуже Монако.

Гордість моя вражена. Я починаю щосили вимагати від тіла бути стрункою, ідеальною, еротичною, як та богиня на софітах, навколо якої сяйво і світло.

Батько в неї був. Тільки якийсь ніби не до кінця.

Вона казала, що Бог дав їй важкий шлях. Тому вона сильна. Тому терпить.Тому мусить витримати, і потім коли витримає піде в реалізацію тих проектів що він від неї вимагає. Чомусь люди думають, що потім, коли з демонами впораються, тоді почнеться шлях.