Оригінал англійською можна прочитати тут. Авторка тексту: Елла Александр і Норман Гартнелл. Переклад зроблений не в комерційних цілях. Всі права на оригінальний текст належать Harper's Bazaar UK.
З уривку книги дизайнера, дізнаємось про процес створення одного з найвідоміших образів королеви.
Другого червня 1953-го, у віці 25 років, коронували королеву Єлизавету другу. Це була перша подібна подія, яка транслювалася по телебаченню, що дарувало дизайнеру відповідному за сукню нечуваного раніше розголосу. На посаду обрали Нормана Гартенлла, який раніше створив весільну сукню для королеви. Якщо вбрання на весілля було важливим, то це завдання по справжньому грандіозне — сукня мала стати витвором мистецтва, яке б виходило за межі уявного й точно передало всі королівські наміри.
На створення фінальної версії сукні було витрачено вісім місяців досліджень, дизайну та ручної вишивки складного візерунка. Нелегка робота відкупилась сповна — королеві настільки сподобалась сукня, що вона вдягала її ще шість разів, наприклад на відкриття парламенту в Новій Зеландії та Австралії в 1954.
В 1955 Гартнелл публікує власні мемуари «Срібло та Золото», де розповідає про своє незвичне життя у ролі кравця для королівської родини. Автобіографія включена в серію електронних книг про моду від музею Вікторії та Альберта, (далі V&A) у якій моделі, журналісти глянцю й дизайнери супроводжують читачів за лаштунки таких модних домів як: Balenciaga, Balmain, Chanel, Dior й журналу Harper’s Bazaar. Зараз музей опублікував уривки з цих визначних книг у вільному доступі, щоб читачі могли насолодитись ними у себе вдома під час локдауну.
Далі, за дозволом видавництва V&A надаємо скорочений фрагмент з книги «Срібло та золото».
«Одного жовтневого дня, в 1952 році, її величність забажала, щоб я зробив сукню, яку вона вдягне на свою коронацію.
Я ледве можу пригадати, що пробубнів у відповідь. У звичній розмовній манері Королева почала виказувати свої бажання. Її величність потребувала, щоб сукня слідувала мотиву її весільного вбрання і пошита вона мала бути з білого атласу. Все відбувалось майже так само, як п’ять років тому, коли я доробляв останні “штрихи” на сукні, яку тоді ще принцеса Єлизавета, вдягла на своє весілля з герцогом Единбурзьким.
Коли моя початкова радість стихла, я сів досліджувати історію й традиції які стояли за поняттям “коронаційної сукні”. Я відвідав Лондонський музей та Лондонську бібліотеку, де гортав авторитетні фоліанти у своїх пошуках.
Як тільки я зібрав увесь фактаж що зміг, я направився усамітнитися до Віндзорського лісу, де провів багато днів створюючи пробні ескізи. Мій розум заполонили геральдичні та квіткові ідеї, я уявляв лілії, троянди, маргаритки й золоту кукурудзу; я бачив вівтарний покрівець і священний убір; я думав про небо, землю, сонце, місяць, зірки та все божественне, що можна було б вишити на сукні, якій передумовлено стати видатною.
Усього я створив дев’ять відмінних дизайнів, починаючи з найпростішого і поступово удосконалюючи наступні. Мені понад усе подобався останній, але звичайно я не став ділитись своєю думкою з королевою, коли демонстрував малюнки.
Перший який я показав королеві — це дизайн у надпростому стилі з блискучого білого атласу, краї ліфа та спідниці злегка оздоблені вишивкою у класичному грецькому стилі, дещо схожим на той, який носила королева Вікторія.
Другий — сучасний, вузького та обтислого крою, вишитий золотом й облямований чорним та білим візерунком хвостів горностая “Роял-міневр”
Третя — сукня з криноліном з білого атласу й сріблястої органзи, оздобленій срібним мереживом, кристалами й діамантами.
Четверта мала геральдику характерну для Діви Марії, з калами, що каскадом спадали до низу і всередині яких знаходились підвіски-перли.
П’ята цілком можливо вийшла глузливою над звичаями, оскільки я додав кольоровий акцент до дизайну: фіалки на визначення скромності, втілені в аметистах-кабошонах, та троянди з червоного рубіна, що виблискували й перепліталися з хвилястим візерунком пшеничних колосків, оздоблених опалами й топазами. Її величність, однак, заспокоїла мене, сказавши, що колір не є чимось недопустимим.
Шоста, знов таки з білого атласу, мала візерунок розлогих дубових гілок вкритих листям, з вузлуватими жолудями зі срібних ниток, що звисали на маленьких срібних кристалах посеред мерехтливого листя зі золота й міді. Цей дизайн отримав схвальну оцінку.
Сьома — у сміливій манері представила троянду Тюдорів, кожен бутон на фоні білого, склянистого атласу був оздоблений пухкою, золотою органзою, оповитого тінню й петлястою бахромою з золотих кристалів.
Восьмий ескіз, що був логічним продовженням попередніх з трояндою Тюдорів, складався з усіх емблем Великобританії. Отож включав: шотландську розторопшу, ірландський трилисник та нарцис, який як я тоді гадав, був автентичним, національним символом Уельсу. Усі ці квіткові емблеми в білих та срібних відтінках, мали розташуватись у відповідних місцях на видимій стороні спідниці, з додаванням маленьких діамантів та кристалів для точкового мерехтіння.
Її величність погодила емблему ідею, але зауважила, що використання лише білого зі срібним, могло надмірно нагадувати її весільну сукню. Їй сподобались мотиви п’ятого дизайну і вона запропонувала мені взяти кольори на допомогу репрезентації чотирьох гербів.
Я зазначив, що сукня королеви Вікторії була повністю біла, однак її величність вказала, що на момент її коронації в 1838, королеві Вікторії було лише 18 і вона була незаміжньою, коли ж вона сама, старша за віком і є одруженою. Тож обмеження щодо вбрання королеви Вікторії її не стосуються. Потім я намалював копію обраного ескізу і поринув у насолоду, відому всім художникам — додавання малих, різнобарвних мазків пастельних кольорів у чорно-білий малюнок олівцями.
Потім, наступної аудієнції, королева зробила мудре й повновладне зауваження. Що насправді, вона не мала бажання вдягати сукню, що мала емблеми Великобританії й не мала зображень всіх земель для яких вона також стане королевою.
Опісля я малював та розфарбовував дев’ятий дизайн, що виявилось складнішим ніж я того очікував. Нова концепція мала бути узгодженою, тож мені довелось перемістити емблеми Шотландії, Ірландії й Уельсу на верхню частину спідниці, тим самим зменшуючи простір, який вони займали на атласній основі, що давало більше місця для всіх квітів країн співдружності оформлених в єдину гірлянду, де кожна квітка чи листок спочивали поблизу “материнської” троянди Тюдорів розташованої в центрі.
Одночасно, щоб підтвердити правдивість цих гербів, я знову проконсультувався з люб’язним знавцем, Ґартером — герольдмейстером, в офісі графа-маршала. Він надав мені зразки надиво оздобленої троянди Тюдорів, розторопші й трилисника. І потім я скоїв помилку запитавши про Уельський нарцис.
“Нарцис!”, — вигукнув Ґартер. “Ні в якому разі я тобі не дам нарцис. Я покажу справжню емблему Уельсу, тобто цибулю-порей”.
Я погодився, що цибуля-порей є чудовим овочем, повним історичної значущості й безумовної користі для здоров’я, однак вона не відома своєю красою. Чи міг би він натомість дозволити використати більш граційний нарцис?
“Ні, Гартнелле. Цибуля-порей має залишитись”, — непохитно відповів Ґартер.
Мій ентузіазм згас, я спрямував до Віндзора відчуваючи глибокий смуток. У світлі сонця, що заходило, виднілись голі дерева, похмуре та сіре озеро й вся місцевість вкрита листопадовим мороком. Я пішов до городу, витягнув цибулю-порей і несподівано згадав про Конкорд Валлійської гвардії. Можливо, все ж таки, я можу з неї щось придумати. З рештою, використовуючи чудові шовкові тканини й прикрасивши її діамантовою “росою”, нам вдалось перетворити городину на емблему з мрій Попелюшки, вартісну того, щоб сяяти поруч з розою і мімозою у королівському ансамблі прикрас на сукні королеви.
Перед прийняттям остаточного рішення, примірники задуманих квіткових гербів мали бути надіслані її величності. Підпорядковані мені майстри з вишивки почали відпрацювати ці одинадцять мотивів і ми остаточно вирішили, що найкращий спосіб зобразити всі ці прекрасні квіти — це вишити їх шовком, а також додати коштовні камені, лелітки та бісер: з рештою, така ненависна цибуля-порей виявилась справжнім натхненням.
Для деяких членів команди й мене самого була призначена зустріч у Сандрінґемському палаці. Тож одного, дуже холодного недільного ранку, ми на двох машинах повних людей та суконь поїхали до Норфолка. Окрім готового дев’ятого ескізу та дорогоцінних емблем, ми взяли багату колекцію нових весняних суконь, з яких її величність могла б відібрати образи до туру Австралією, що проходитиме на початку наступного року. Сукні були зібрані незамінною Флоррі, яка на цей раз супроводжувала нашу “костюмерну”.
Очікувано, в Сандрінґемі атмосфера інша ніж у Букінгенському чи Віндзорському замку і я добре розумію, чому покоління королівської родини з такою турботою ставляться до цього безладного, вікторіанського, сільського дому та навколишнього його соснового ліска.
Після ланчу ми влаштували найнеформальніший показ, який я коли-небудь робив, оскільки проходив він у великій, старовинній, але все одно милій спальні. Манекенниці входили через двері, що вели у простору білу вбиральню. Декілька суконь з цього химерного показу обрали за основу гардероба для Австралії.
Потім настала моя черга продемонструвати готовий ескіз і кольорові емблеми королеві. Усі, окрім Ірландського трилисника, який розкритикували за надмірну зеленість, королева залюбки погодила, як оздоблення у моєму дизайні її коронаційної сукні».
©Hardy Amies London Ltd
Дякую за перегляд! Як завжди, вдячна за вподобайки, коментарі та репости.
