Drukarnia.BLOG

Туга

Нічого не стає милим. Величезні хвої, які устигли побачити не одне покоління спокійних сімейних вечорів й днин. Хмарочоси, які роблять те, що їм природно, чешуть далеке й таке мирне небо. Заздрю я тому небу, заздрю літакам у яких спокійненько п'ють воду зі скляних пляшок веселі людиська. Хочу забрати я те небо собі, хочу запхати бодай шматочок його собі у кишеню. Контрабандою тишком привезти до свого міста. Та знову радіти промінням сонця й з дивиною згадувати бентежні розповіді вже давно спочилої з миром бабусі. Маю можливість радіти спокою, закрити очі, махнути на усе рукою й жити. Але ні. Можу тільки заздрити різноколірним дашкам будинків у яких вирує спокійне, веселе та мирне життя. Смішно, що скоріше за все воно їм таким не видається. Як колись не видавалось мені. Вони не дорожать та і я такою ж була. Воно для них буйне, наповнене якимось своїми переживаннями. І їх я не маю права знецінювати. Так, точно. Не маю на те морального права, бо у кожного свої рани у серці. Вони розростаються, застилаючи тихе небо над головою. Але телефон вібрує сотнями, тисячами повідомлень про біль, про застиглий останній крик у горлі. Він запечатаний у мені, він живе глибоко, як сміх того міма, який зараз перекривлює моїх дружніх супутників. Вони люб'язні, тому що хочуть подарувати радість своїми домами, мостами, своєю красою. Аж ось наш з ними погляд натикається на (не)мої прикраси. Їх бачу ще з того кінця вулиці й гарячковито шепчу. Мої, це мої. Невже це вони. Не вірю. Ледь не плачу й ось-ось готова зірватись на біг. Але стримуюсь. Їх абсолютно точно продає (не)моя бабуся. Вона така мила й добра стає, коли впізнає, що я - її. А прикраси, вишиванки, все це тепер не тільки її, а ще й моє. Ми гомонимо, розділюючи той задушений крик на двох. Брешемо, що як поїдемо, то захопимо небесну блакить з собою. Але не влізе воно, ні до моїх кишень, ні до її торбинок. Хочу кинутись їй у коліна. Обійняти. Прохати, молити, нехай забере. Не може небо, то най мене забере. Запхне у ту торбу й поверне до нашого. Але ні, міцно обіймаю і й прощаюсь. Так й не згадається, що з того було зроблено подумки, а що наживо. Бурхлива річка, теж не радує, допоки не починає вітром нашіптувати, що майже своя. Та, як майже. Своя і є. Десь на третину. Моя, цих милих друзів й друзів ворогів. Й так зле й добре стає водночас. “Чия ти?” хочу крикнути. Закричати, заревти на ту річку. Але не буде сенсу у тому крику, як й не має сенсу у моїх зітханнях на небо. Яке починає, наче виправдовуючись, затягувати хмарами. Каже, подивись, я геть не спокійне й не безхмарне я теж уповите біллю криками й слізьми. Десь у глибині душі я трясу у сіро-білу-блакить кулаками й кричу: Можеш, не боятись, не вкраду! Зжени ти ті хмари. Не я радію, то нехай інші будуть щасливі.

І в той час думаю, що мені до їх щастя. Мені б, моїм би, тим, яким залишились і яким поїхали нам би нашого вільного щастя.

Не раділа низьким дахами, розмальованими дитинчам, то й не радітиму високим церквам. Не мої то церква, не мої то дахи.

Буду гуляти, не радіючи не по свому місту. Дивитимусь, на закоханих. Й згадається мені, як дві колись зросійщені людинки тулились один до одної, сплітаючись першими цілунками десь у медово-черешневих завулках. Згадаю також вулички, якими зараз плентаються ворожі чоботи, а колись сумувала, раділа, плакала й упивалась щастям я. Тепер тільки й можу, що не радіти й корити себе за власну обмеженість, та (не)свідому сліпоту.

Черешням, які обабіч продає не моя бабуся теж не радітиму. Але куплю. Куплю, їстиму й плакатиму у не моїй кімнаті. Соромлячись тих сліз. Плакатиму, згадуючи, (не)свою черешню, яку крала з (не)своїх дерев, повертаючись зі школи. Дорога тоді розтягувалась черешневими соками по ліктях на такі солодкі години. Де ж ви мої черешні? Чи цілі ви? Чи вороги, заздрячи вашому цвіту позривали, пообламували ваші довгі гілки?

Поїм того черешневого, незрозумілого, не мого чогось. Й нап'юсь гарячого чаю з не моїм медом. Най трунок його спалює мою душу, най хоча б на одну мить я згадаю, своє рідне й може трохи радісно стане. Стане. Буквально на хвильку. До... До чергового вібрування телефону, до чергової звістки, до чергової...

Các bài viết về doanh nghiệp địa phương và những con người thú vị:

Chia sẻ ý tưởng của bạn trong một ấn phẩm mới.
Chúng tôi đang chờ bài đọc dài của bạn!
Віра

Віра

@faith

4Bài đọc dài
186Lượt xem
3Người theo dõi
Trên Drukarnia kể từ 16 tháng 4 2023

Thêm từ tác giả

  • Ну!

    Плач!!!

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Нарис
  • -елітополю

    Маячіння - друга нзва цього чогось. Це трохи римована розмова втомленої люини зі своїм містом. Можливо комусь відгукнеться.

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Роздуми

Bạn cũng có thể quan tâm đến:

  • Життя буремне.

    Нікого та ні що ми осуджувати не маємо права. Ми ж із вами не Боги ,а люди. Люди ,які творять історію .

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Роздуми
  • Думки як одяг.

    Як правильно підібраний одяг підкреслює нашу індивідуальність, так і свідомий вибір думок змінює наше життя. Як навчитися контролювати внутрішній діалог і досягти гармонії?

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Роздуми
  • День Конституції України

    Сьогодні - День Конституції України. Під час прогулянки я зустрів спільний патруль поліції та ТЦК. Чим завершилася ця зустріч та які роздуми у мене виникликала - читайте у цьому дописі.

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Мобілізація

Bình luận (0)

Ủng hộ tác giả trước nhé.
Viết bình luận!

Bạn cũng có thể quan tâm đến:

  • Життя буремне.

    Нікого та ні що ми осуджувати не маємо права. Ми ж із вами не Боги ,а люди. Люди ,які творять історію .

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Роздуми
  • Думки як одяг.

    Як правильно підібраний одяг підкреслює нашу індивідуальність, так і свідомий вибір думок змінює наше життя. Як навчитися контролювати внутрішній діалог і досягти гармонії?

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Роздуми
  • День Конституції України

    Сьогодні - День Конституції України. Під час прогулянки я зустрів спільний патруль поліції та ТЦК. Чим завершилася ця зустріч та які роздуми у мене виникликала - читайте у цьому дописі.

    Chủ đề của bài đọc dài này:

    Мобілізація