Навколо мене знову все було ніби у тумані, а потім несподівано змінилось: величезний зал , якісь незвичні ліхтарики, що мерехтіли у повітрі, люди , які розмовляли між собою та я. Як я тут опинилася? Я не знаю. Але одночасно відчула необхідність обернутися навколо себе. Мене ніби притягло магнітом відчуття несподіваної потреби побачити те, що було за моєю спиною .Те, чи того? Він ішов серед натовпу , високий , широкоплечий, з сивиною на скронях, риси обличчя відображали мені впевнену в собі людину, але несподівано погляд сірих очей став іншим. Чи мені так здалося, але зіниці ніби змінилися, і я побачила тоненьку рисочку замість них. Так це сон, мені напевне здалося. Це було лише кілька секунд…Несподівано тишу розірвав шалений вибух. Все покрилося димом, люди кричали, а незнайомець за якісь долі часу опинився біля мене, накривши собою. Я відчула запах крові та жаху.
« Біжи!»- крикнув він , прикриваючи мене собою. І я, ледве пересуваючи неспроможні ноги, наближалась до виходу, але мене штовхнули , хтось був більш спритнішим і намагався таким чином швидше вирватися звідси. Знову пролунав вибух десь поряд. Замерехтіло навкруги, у вуха ніби набили вати, а стіна біля мене стала якоюсь сірувато- розмитою. Звідси вискочило декілька людей, але вже це не було мені важливим, бо всю увагу заполонив мій рятівник. Він схопив мою руку : « Біжи ! Я не знав, що вони знайдуть і використають тебе. Біжи. Це останнє, що я можу для тебе зробити. Можливо я не зміг врятувати тебе тоді, але зараз я спробую. Пробач мені. Візьми це,-стиснув мені щось у руці, - ти повинна добратися до лісу, він тебе знайде. Все буде добре…» Я дивилася перелякано, але рухатися мене примусила його біла сорочка, яка ставала червоною від крові на грудях та люди у капюшонах, що наближалися з того марева. Від шаленого бігу не відчувала ніг, можна сказати мене врятував переляк та велике безладдя у кімнатах. Підхопивши пишну сукню, яка була на мені( хоча як я в ній з’явилася невідомо), не дивлячись кого я штовхаю, як біжать навперейми мені, я вирвалась з будинку і опинилася в саду. Ліс був попереду, треба подолати лише декілька метрів до чагарників і я буду врятована. Але все не так, як здається. Неймовірно швидко попереду із марева з’явився чоловік, в руках у нього зароджувалось полум’я, яке збило мене з кроку і забрало всю увагу. Це не може бути. Це сон. Магії немає!!! Чи є?
« Далеко зібралась ,Лія?»- запитав він з посмішкою, але від неї мене пробрало морозом і стало прохолодно. Я зупинилась, та очима шукала вихід, бо була впевнена , що тільки там, в тому лісі я буду врятована, в мені загоралася впевненість, що слова незнайомця були правдою, хоча потім я все з’ясую. « Ліє, не треба так нервуватися. Якщо хочете, я навіть зможу вам дозволити доторкнутися до огорожі і ви відчуєте, що вже ніщо вас не врятує!» - закінчив він свою промову з викриком , ніби виплюнув все презирство на мене. І це дало мені останні сили. Шалено зірвалася до огорожі, і ніби провалившись в ній, бо несподівано вона розійшлася і щезла та межа між садом та лісом , я впала на зелену траву біля дерева, і перебираючись повзком по землі, скоса бачучи, що жахливий незнайомець наближається, я припала до коріння і закричала, піддавшись якісь незрозумілій інтуїції : «Врятуй!»- і враз відчула подих вітру у відповідь: «Я йду».
Немовби хвиля вітру відкинула незнайомця далі від мене і вдарила у знову непорушну огорожу. Я зірвалася з місця і швидкоруч рвонула у зарості, не звертаючи уваги на крики, гілки, які били мене по обличчю та чіплялися за одяг. Я бігла так,ніби це було останнє моє бажання і зупинилася десь через півгодини, не розуміючи, де я і що зі мною. Повернулася навкруги себе і мовчки без свідомості сіла на місці.
Останнє, що я побачила, це те, що зникло все навкруги: не було ні огорожі, ні будівель, все заполонила сіра імла…
Я прокинулась…
