Drukarnia.BLOG

ЛИПА

Джерело: https://pin.it/5bRZnbgFp

Київ. Літо. Липень. Багряний захід сонця. На небі вже проступає блідий місяць. Легкий вітерець пестить обличчя містян, але не лише він. Липи… Вечірні вулиці тонуть у медових пахощах. Вичахлий асфальт тротуарів додає свої смолисті нотки міському аромату. Вдень липові дерева бережуть свій соковитий нектар. Їхній продукт більшою мірою орієнтований на сутінкового споживача. А той уже звик користуватися щедротами цього постачальника пахощів на свій розсуд та підкоряючись власному поклику, закладеному самою природою. 

Дерево, приміром, є ідеальним місцем, щоб спорожнити сечовий міхур або кишківник після щедрого частування чи гіркого трунку в барі неподалік. Адже до туалету черга, стояти в якій зі скам'янілою сардонічною посмішкою від гострих спазмів внизу живота вважається непристойним серед собі подібних. Таку міміку оцінили б митці доби бароко для своїх екзерсисів у змальовуванні з натури, але аж ніяк не хмільні Вакхи та їхні палкі менади в млосному очікуванні перед клозетом.  

Суд викликає пані липу для свідчення у справі. 

“Вш-ш-ш”, – дає показання пані свідок. 

Вш-ш-ш – фіксує секретар. 

Бах! Суддівський молоток. Випорожнення виправдано! 

Серветки, завчасно знайдені деінде, укутують, немов ковдрою, результати сумлінної роботи травної системи, щоб ті мирно собі спочивали. “Добриво для дерева”, – зринає думка в голівоньці задоволеного виконавця. Цвіт липи напрочуд добре виконує свою функцію дезодорування простору навколо. Надобраніч, малятка. 

Менш сумлінна робота травної системи також вимагає, за відсутності артефакту неживої природи – унітаза, негайної залученості витвору живої природи – дерева. Ще мить тому чийсь солодкий ротик вивергав потоки кумедних історій та жартів на голови своїх співрозмовників, а вже зараз він вивергає менш потішне – недотравлене меню з бару прямо на липове коріння. “Підживлення для дерева”, – пролітає думка у виснаженого процесом блювача, до якого поступово повертаються вітальні сили. Збоку це скидається на тата-пінгвіна, який годує своє дитинча на просторах Антарктики. Господи, як же це мило! І заразом – таке собі дружнє нагадування, kind reminder, про розподіл ієрархічних ролей між деревом та людиною. “Ти тут завдяки мені ростеш, крихітко”, – приємна людинка мислить собі й, разом з тим, самостверджується через усвідомлення власної нікчемності в астрономічній системі Коперника. 

Феміда заслуховує показання липи. 

“Слово надається потерпілій стороні”, – оголошує судовий секретар. 

“Вш-ш-ш”, – липа свідчить. 

Бах! Суддівський молоток. Блювача виправдано! 

Ґрунт помалу всмоктує в себе, наче губка, блювотні маси. Спочатку – рідкі, потім слизові, а з часом зникають і грудкоподібні рештки. Липа не жадібна, земля – теж. Вони обовʼязково діляться цими шлунковими дарами зі своїми братами та сестрами. 

Дерево ще й чудовий сховок для того, щоб позбавити цноти цю рудоволосу наївну дурепу з пулькатими хмільними очима. Він вирішив спізнати її з тилу. Тож орнамент кори духмяної липи залишає на згадку прекрасні звивисті вм'ятини на її молоденькому личку, а корінню дерева натомість дістанеться використаний презерватив. А ще – купа вологих серветок із залишками біоматеріалу різного походження, кольору та консистенції: білого й червоного, в'язкого та рідкого. Довірлива пулькатоока, втративши хвилину тому свій титул “Незаймана”, уявляла усе це більш романтичним, а об'єкт її пристрасті – менш анатомічним. Чорт! Смітник далеко. 

Викликають липу до залу засідань для свідчень. 

“Вш-ш”, – липа, несміливо. 

Шелест долучають до справи. 

Бах! Суддівський молоток. Коханців виправдано! 

Під вечірнім небом липа, під липою любасики, а під їхніми юними ніжками – вислід спарювання, який вони утрамбовують у ґрунт підошвами своїх черевиків. Топчуть, наче ягоди на вино. Вона очікує сотні слів, а отримує відщипану навмання духмяну квітку з липи. Чи то на згадку, чи то як подяку. Уже не розбереш. Опущені очі красномовно натякають – це останнє, що вона отримає від його тіла: буквально і фігурально. Вибач, лялечко, але твій рід у беззаперечній статистичній більшості в цій закривавленій війною країні. 

Нічні комашки сумлінно трудяться над липовим цвітом. Бж-ж-ж. Вони мимоволі та байдуже споглядають іншу, не менш сумлінну роботу крилатих колег під ним – біля підніжжя, прямо над серветками. Дз-з-з. Ох, ці людські тіла… Їхніх власників називають містянами. Точніше, вони самі себе так величають. Снують, метушаться, юрмляться. Але комашні байдуже, хто є хто! У них своя місія, суворо визначена інстинктами, а в містян – своя, продиктована нагальними потребами… 

Artigos sobre empresas locais e pessoas interessantes:

Compartilhe suas ideias em uma nova publicação.
Estamos aguardando sua longa leitura!
Oleksandr Vldn

Oleksandr Vldn

@Oleksandr_Vldn

10Leituras longas
224Visualizações
3Seguidores
Em Drukarnia desde 7 de dezembro 2023

Mais do autor

Você também pode estar interessado em:

  • “Дизель-шоу” як маркер постсовка

    "Дизель-шоу" це шоу, яке я ніколи не дивився, тільки чув про них і бачив афіші по місту. І от 31 грудня натрапив на ICTV, на їхній новорічний концерт. Достатньо було 5 хвилин, щоб зробити висновки, але потім, 2 січня, мені "пощастило" подивитися майже увесь концерт.

    Tópicos desta longa leitura:

    Культура
  • Містика мого дитинства

    Це нестримне весняне буяння наштовхує мене на спогади. Таку вже маю натуру. Був вечір. Пригасле світло сонця спадало крізь вікна на мамині квіти. Коли було принюхатись, ті квіти пахли землею і настояною у пляшках зеленуватою водою.

    Tópicos desta longa leitura:

    Література

Comentários (0)

Apoie o autor primeiro.
Escreva um comentário!

Você também pode estar interessado em:

  • “Дизель-шоу” як маркер постсовка

    "Дизель-шоу" це шоу, яке я ніколи не дивився, тільки чув про них і бачив афіші по місту. І от 31 грудня натрапив на ICTV, на їхній новорічний концерт. Достатньо було 5 хвилин, щоб зробити висновки, але потім, 2 січня, мені "пощастило" подивитися майже увесь концерт.

    Tópicos desta longa leitura:

    Культура
  • Містика мого дитинства

    Це нестримне весняне буяння наштовхує мене на спогади. Таку вже маю натуру. Був вечір. Пригасле світло сонця спадало крізь вікна на мамині квіти. Коли було принюхатись, ті квіти пахли землею і настояною у пляшках зеленуватою водою.

    Tópicos desta longa leitura:

    Література