Drukarnia.BLOG
Niniejsza publikacja zawiera opisy/zdjęcia przemocy, erotyki lub inne treści drażliwe.

Сніг

Niniejsza publikacja zawiera opisy/zdjęcia przemocy, erotyki lub inne treści drażliwe.

Як це почалося?

Ми зустрілись випадково. Біля заваленого снігом скверика, освітленого кількома м’якими і теплими, як спіла помаранча, ліхтарями. Вона зосталась в центрі, аби прогулятись і розвіяти смуток порожнього помешкання, який нависає над нею далеко не першого вечора. Ми стояли і говорили. Дещо сором’язливо теревенили про якісь дурнички, як це зазвичай буває під час неочікуваних зустрічей людей, які багато років тому товаришували, але з часом віддалились так, що знову стали чужими. Сніг вкривав наші плечі, пролазив за комір, всотувався в наші шарфи і пальта. Запала незручна мовчанка. Я помітив, що вона хоче попрощатись, але їй незручно про це сказати. Але замість того, аби й собі попрощатись і піти самітно блукати містом далі, запропонував — неочікувано навіть для себе — подуркувати в снігу. Здається, було саме так. На її обличчі спершу з’явився подив, опісля — сумнів, а ще за мить — посмішка.

Що ти зробив?

Взяв її за руку і побіг до скверу. Вона сміялась і бідкалась, що їй незручно бігти, бо з плеча спадає торба. Але бігла зі мною. Я відчував, як до її захололих пальців повертається тепло. І відчував те саме.

Чим ви займались у сквері?

Лежали і робили снігових янголів. Кидались сніжками. Ставали під дерева, смикали за гілки і чимдуж тікали з-під стовбурів, аби нас не присипало снігом, що осипався з високих крон. А потім повертались назад і знову стрясали сніг. На наші плечі, шарфи і пальта. Ми реготали і видихали клуби пари. Мені здається, ми скидались на щасливих людей.

Як довго це тривало?

Ми втратили відчуття часу. Його ніби не існувало. Був лише сніг, високі чорні дерева і медові ліхтарі. Був наш сміх і наше дихання, яке холод робив видимим. Я не знаю, скільки ми дуркували на тій площі. Схаменулись тоді, коли почало бути мокро і холодно. Місто майже заснуло. Останній транспорт з сонними пасажирами вже поїхав. Тепер справді були лише ми, дерева і ліхтарі.

Як тобі було?

Радісно і холодно. Їй — так само. Я бачив, як вона втягує шию і чув, як цокотять її зуби. Ми намагались викликати їй таксі, але через рясний вечірній снігопад, який лише посилювався, це було неможливо. Авта стрягли в кучугурах, а довкола них крутились чоловіки з цигарками в губах — діловито, так, ніби могли щось змінити. Я запропонував піти до мене, оскільки мешкав недалеко, і намагатись викликати таксі звідти. Попередив, що у мене холодно, бо чомусь вимкнули опалення, але все ж тепліше, аніж на вулиці. Вона погодилась — на цей раз без сумніву, лише з посмішкою.

Де було твоє помешкання?

У старому австрійському будинку. До нього слід було підійматись рипучими дерев’яними сходами і заходити через балкон. Там вона на мить зупинилась, спершись на холодне поруччя. Розглядала дворик і квадрат неба, який накривав його.

Що було потім?

Ми розвішали верхній одяг на спинки крісел. Я ввімкнув обігрівач і вигрібав речі з полиць, шукаючи якусь одежину, аби дати їй, бо наші тіла розтопили собою стільки снігу, що ми промокли ледь не до білизни. Або: на нас впало стільки снігу, що ми промокли майже до білизни. Або: ми лежали у стількох снігах, що промокли ледь не до нитки. Або. Або. Або. Тим часом вона розглядала мої книжкові полиці і шморгала носом. На кухні закипів чайник, але ми не зважали на нього. Ображений, він побулькотів ще якусь мить, а потім в квартирі знову стало тихо. Серед речей, які я вигорнув, вона знайшла рушник і почала витирати свої скуйовджені кіски. А потім підійшла і, усміхаючись сказала, що й мені слід витерти волосся. І закутала мою голову рушником, який вже пахнув нею. Торкнулась плеча і сказала, що моя футболка геть мокра.

Що ти відповів?

Нічого. Я дивився на неї і шукав слова — але так само невдало, як і одяг. Спершу вона зняла футболку із себе. Я побачив красиву тонку шию і чорне мереживо. Не роздивився, бо очі мені закрила футболка, яку вона знімала з мене. Кинула її на стіл і притулилась до мене усім тілом. Я відчував, як вона тремтить. Як пришвидшується серце у її грудях. І як тепло наших тіл росте й змішується. А потім відчув поцілунок на своїй ключиці.

Ти цілував її?

Не одразу. Спершу я віддався на її поцілунки, які ставали все щільнішими. Вона цілувала мої ключиці і шию. Її гарячі губи торкались моєї сонної артерії і я на мить подумав, що це справді сон. Але вона не дала мені нагоди подумати. Цілувала вуста і обличчя. Цілувала повіки і скроні. Куйовдила пальцями вологе волосся. Цілувала щоки і вуха. Я чув її дихання, яке ставало все глибшим. Я пригорнув її до себе, мої губи відчули її тонку шкіру. Акуратні вигини шиї, немов у античної скульптури, пришвидшене пульсування її крові, п’янкий і наповнюючий кімнату запах її волосся і тіла. Її гострі ключиці і м’які тонкі губи. Я цілував їй зап’ястя долоні. Цілував плечі, невеликі пружні груди і рівний плоский живіт. Цілував вигини ребер і лінію білизни. Цілував стегна. Цілував, цілував її далі і чув, як глибоко вона вдихає, як її долоні скискають мої плечі, як довгі пальці заплутуються у волоссі. Як вона відкидає голову, як наростає її стогін. Як її руки за якийсь час тягнуть мене на себе. Як знімають з мене рештки одягу. Як пульсує її тіло, як воно прагне ввібрати мене.

Яким було ліжко?

Спершу холодним. Як і крісло. І стіл. І підлога. І стінка книжкової шафи. Ми кохались всюди. Спершу в ліжку. Я бачив, як на її чолі виступають крапельки поту. А може, то був розталий сніг. Як вона закидає за спину коси, які щоразу спадали мені на обличчя. Слухав, як відлуння її стогону відбивається від стін і перемішується з моїм. Відчував, як її нігті впинаються в шкіру на моїх грудях. Як вона то повільно, то швидко рухає бедрами. Як падає на мене, задихана, як цілує і знову підіймаєтся. Коли вона втомлювалась, я перевертав її і дивився на її красиве обличчя. Дивився, як вона закусує губи. Як натягується, немов струна. Спершу на столі, потім на кріслі. Воно порипувало, але це не зупиняло нас. Однією рукою я тримав її за шию, а іншою — під коліном. Вона відкинула руки і заплющила очі. Потім я знову заціловував її. Вона міцно трималась за бильця, стискаючи мою голову колінами. А потім ми знову мінялись. І так без перестанку. Вона заціловувала мене. Я відчував її дотики і губи, — налиті й пружні. З полиць випало кілька книжок. Зі столу впала чашка. Крісло надалі порипувало. Ми закінчували разом. Якийсь час лежали, віддихуючись і тулячись, а потім любились знову. Знову із знову.

Коли настав світанок?

Заскоро. Незадовго перед цим ми поснули, щасливі та зморені. Залюблені одне в одного та одне одним. Так близько тіло до тіла, як люди, які віддались одне одному сповна. Вона загорталась у мої обійми як у ковдру. Я ліниво й ніжно цілував їй шию і пригортав до себе. Коли ранкове світло вдарило у вікна, ми обоє прокинулись. Лежали у своїх порожніх помешканнях, оповитих смутком. Далеко не першого ранку. Я подумав, що після вчорашньої короткої розмови і незручного прощання нам міг наснитись один і той же сон. Вона думала так само. Сніг, здається, не припинявся ні на мить.

Artykuły o lokalnym biznesie i ciekawych ludziach:

Podziel się swoimi pomysłami w nowej publikacji.
Czekamy na Twoją długą lekturę!
Rostyslav Kuzyk

Rostyslav Kuzyk

@bez_nichoho

поет, кажуть

11Długoczytane
325Widoki
15Świta
Od tego czasu na Drukarnia 21 lipca 2024

Więcej od autora

  • Остання електричка, або Туди і Звідти

    На пероні скупчилось трохи постатей — чоловіків з папіросами в губах і пакетами в руках, янголів із промоклими крилами, яким цей листопад зовсім не до душі, жінок із картатими торбами, волоцюг, заклиначів тварин, ковтачів шпаг...

    Tematy tej długiej lektury:

    Література
  • Листопад

    Листопад — це тотемний місяць смерті. Її вірний пес. Листопад — це місяць-межа, місяць-перехід, місяць-поріг. Місяць-тьмяне шкельце, крізь яке видно той бік.

    Tematy tej długiej lektury:

    Література

Możesz być także zainteresowany:

  • Шлях до Вирію

    Доброго дня! Не так давно почала викладати розділи книги Шлях до Вирію на Букнет . Анотацію і передмову переглянуло достатньо людей, щоб я вирішила викласти тут перший розділ! Хочу заздалегідь попередити, розділи частіше будуть оновлюватися саме на Букнет

    Tematy tej długiej lektury:

    Українські Письменники
  • Розділ 1. Приїзд (продовження)

    Розділ 1. Приїзд (продовження) Дорога сама обере тебе щоб привести кудись. Не опирайся їй.

    AI !Niniejsza publikacja zawiera obrazy lub fragmenty tekstu utworzone za pomocą sztucznej inteligencji

    Tematy tej długiej lektury:

    Я Автор

Uwagi (0)

Najpierw wesprzyj autora.
Napisz komentarz!

Możesz być także zainteresowany:

  • Шлях до Вирію

    Доброго дня! Не так давно почала викладати розділи книги Шлях до Вирію на Букнет . Анотацію і передмову переглянуло достатньо людей, щоб я вирішила викласти тут перший розділ! Хочу заздалегідь попередити, розділи частіше будуть оновлюватися саме на Букнет

    Tematy tej długiej lektury:

    Українські Письменники
  • Розділ 1. Приїзд (продовження)

    Розділ 1. Приїзд (продовження) Дорога сама обере тебе щоб привести кудись. Не опирайся їй.

    AI !Niniejsza publikacja zawiera obrazy lub fragmenty tekstu utworzone za pomocą sztucznej inteligencji

    Tematy tej długiej lektury:

    Я Автор