І ось вже зима,рік новий зустрічаєм,
Та радість відсутня в очах у людей.
Три роки країна в крові потопає,
Бо стало комусь дуже мало земель.
Імперські амбіції діда старого,
Який захотів погуляти в війну.
Забувши підписану мирну угоду,
Ступив на святу Українську землю.
Цей карлик назвав Україну своєю,
Що ніби ми з ними одвічні брати.
Скажу я вам чесно з такою ріднею,
То краще у світі одному рости.
Чи то від маразму ,старий той придумав,
Що Київ російський,його повернуть.
Не може ніяк цей старенький збагнути
На мапах була тоді Київська Русь.
Роками нам в вуха красиво співали,
Ми ваші брати,не роздільні на вік.
Якби тоді знати що брат божевільний,
То краще було ще малим утопить.
Тепер дід той в бункері десь заховався,
Що тітка з косою не може знайти.
Та всі сподіваються час той настане
Вона його знайде, і настане мир.
Верещако Сергій.
