Безкраї степи Херсонщини. Тут небо зустрічається із землею, зливаючись в одне ціле, і не видно ні кінця, ні краю цим просторам. Всеохопне відчуття безмежної свободи полонить кожного, хто хоча б один раз бував тут. Густий килим різнотрав’я, розігрітий пекучим південним сонцем, ширить повітрям терпке, духмяне сплетіння ароматів полину, астрагалу, залізняка. Підхоплене жарким подихом вітру, лине воно аж до горизонту. П’янить те повітря, дурманить, а ти все глибше і глибше вдихаєш його, щоб відчути кожну нотку, кожен відтінок тих чарівних пахощів…
Звучить степ стоголосо. Згуки рівного, заспокійливого гудіння невидимих бджіл, жвавого дзижчання безсонних жуків, сухого стрекотіння коників і цвіркунів, невгомонного щебетання пташок, зливаючись воєдино, лунають повнозвучною мелодією живого оркестру на всю широчінь, що сягає аж до небокраю. Вирує музика степова, переливаючись тисячами багатогранних відтінків своєї інтонації. Десь поблизу почувся різкий, короткий крик сполоханого фазана, що кулею злетів у повітря, гучно стріпуючи крильми, і знову, приземлившись, зник у високій траві. Он до небозводу поринув, виконуючи фігуру вищого пілотажу та підіймаючись все вище й вище, польовий жайворонок, самовіддано виспівуючи дзвінкі милозвучні трелі, схожі на звуки чарівної флейти.
Навіть вночі мотив степової пісні не стихає ні на секунду. Недалеко, біля буйно порослого муравою, низького пагорбку глузливо загавкотіла лисиця — вийшла руда шельма на полювання, а десь згори озвався на клич хижачки тужливим зойком улюбленець Афіни, бурокрилий сич, ширяючи над степом зиґзаґуватою лінією польоту в пошуках здобичі.
І вічні зорі… Ясні, незліченні, недосяжні. Вони розсипом грають далекими, холодними вогнями на тлі величного, непорушного склепіння нічного неба, що розстелилося неосяжним шатром над безкраїми просторами степу. Стелиться звивистою стрічкою мереживо Чумацького Шляху — вічного споглядача людського буття, старожитнього орієнтира невпинних мандрівників. Оспівана ця Божа дорога родом людським у незчисленних творах безсмертної народної мудрості символом нерукотворного вишнього дороговказу — путівника для мандруючих, рятівника для блукаючих.
Сплітаються в хитромудрий візерунок степні дороги, євшан-зіллям уквітчані, сизою димкою куряви припорошені. Чи легкими були ці шляхи для подорожніх, знає тільки палкий південний вітер, що вікує з прадавніх часів під високим небом та над диким степом, вихором шугаючи від краю до краю неозорих просторів. Хилить низенько до розпеченої землі свої пишні віти дикий розмай під жарким його подихом; біжить вдалечінь сріблястою хвилею ковилових пасм буйний потік гарячого повітря, жене бозна-куди неприкаяні буре плетиво перекотиполя. Трапилося таке по дорозі — візьми із собою та прилаштуй десь у господі й буде тобі вдача та процвітання.
