Drukarnia.BLOG

Втрата

Я сидів собі бренькав на гітарі у центрі міста, якраз біля офісу, де працювала моя подруга… мабуть в надії, що я її зустріну. Підвезли пиво до магазину, і якийсь чоловік став катати кегелі в напрямку до нього. Він підняв великий палець догори, почувши мої звуки (музикою то було важко назвати). Це мене воодушевило, і я продовжив свою гру. Так минуло хвилин з десять-п’ятнадцять. Коли дивлюся, якась жіночка, думаючи про своє, запримітила мене. До слова треба сказати, вигляд я мав ще той. На мені були сині спортивні штани, кросівки та футболка, і гітара. Панночка чогось вирішила підійти до мене. Сіла поруч, і залепетала про те, що в мене гарно виходить.

— Ви граєте для себе, чи для перехожих?

— Більшою мірою для себе, — відповів я, бо не хотів кривити душею.

— Вам не потрібна робота? — спитала вона, проте за її поглядом читалося те, що вона шукала собі якогось лоха, здатного за гроші ледь не продати душу дияволу.

— Яка саме? — цікавість взяла гору, і я мовив.

— Робота не пильна, 700 доларів вас влаштує? — я ковтнув слину, та заглянув у її широке декольте. Гроші для мене були захмарні, але відчувався якийсь підвох.

— Не знаю, все залежить від того, що потрібно робити? — не хотілося встряти в якусь халепу.

— Давайте ви підійдете до мого офісу о п’ятій, і я вам все розповім, — відказала вона. Я засумнівався…

— Або давайте я вам залишу номер телефону, і ви зателефонуєте при нагоді? — побачивши моє сум’яття, вона додала.

— Гаразд, давайте номер.

Я записав номер телефону до своєї записної книжки, і продовжив гру. Коли дивлюся поруч зі мною йде моя подруга з якимось парубком, скоріше за все з колегою по роботі. Була середина днини, і, мабуть, вони йшли разом кудись підобідати. Я трохи приревнував, що я не на його місці… “Треба буде сьогодні увечері почекати її після роботи”, — подумав я.

Так граючи, минуло хвилин двадцять. Коли бачу Сашко повертає з-за рогу, і натягує посмішку від здивування. Ми з ним вчилися разом, і він був на рік старшим за мене. Він підсів та подав руку. Я потис. Ми трохи погомоніли, і він простяг руку удруге, щоб попрощатися. Проте, я мовив “бувай” і руки не дав… Не знаю, чогось виникла така думка, про що зараз дуже жалію. Мабуть, в той день я втратив товариша. Отак… просто, коли тобі йдуть назустріч, потрібно і самому рухатися в тому ж напрямку. Сашко підвівся, і пішов разом з дівчиною, довго дивлячись мені услід.


Я трохи потинявся містом, чекаючи вечора. Зайшов до кав’ярні випити кави. Та увечері підійшов до офісу подруги. Сів на парапет та став старанно чекати. Минуло півгодини, коли Оксана вийшла з будівлі.

— О, Широкопояс! — зраділа вона.

— Так, це я. Власною персоною. Чекаю на тебе, — мовив я, та посміхнувся.

Ми пішли містом. Дійшли до парку, і вже був вечір. Я зняв чехол з гітарою та притулив його до лави. Трохи погомоніли, і вона запропонувала піти до неї у гості. Я був не проти.

Проходячи повз АТБ, Оксана побачила квіти, і мовила, що хоче букет… в кишенях було порожньо, і це друга причина чому мені має бути соромно за той день. Я щось промимрив.

— Віталік би щось придумав… — образилась вона.

“Знову цей Віталік”, — подумав я. Проте, правду нікуди діти, я попав впросак. Оксана змінила гнів на милість, і сказала:

— Давай зайдемо у Варус, купимо щось похрумати.

— Давай.

Ми зайшли до супермаркету.

— Ти будеш кекс чи мафін?

— Давай мафін, — сказав я. Мені було незручно, що вона ось так пригощає, а в тебе навіть немає роботи.

Ми скупилися, та стали підійматися уверх по вулиці. Правду кажучи, я ніколи ще не був у неї в гостях. Вона накормила мене салатом, мафін напівдорозі я недоїв. Сказав, що хотів би переночувати в неї, якщо вона не проти. Оксана погодилась.

— Знаєш, мені сьогодні пропонували роботу, давали 700 доларів у місяць.

— Ну, це нормальна зарплата.

— Так, але щось мене насторожило.

— Що саме?

Я промовчав. Вона трохи почитала книгу уголос. Потім я заснув на балконі на надувному матраці. А вона пішла у своє ліжко у кімнаті.


На ранок я загубив свій інструмент, хоч і був не п’яний. Позвонив з автомату на розі вулиці.

— Оксан, я не забув у тебе дома гітари? — нічого краще я вигадати не міг.

— Широкопояс, йди додому…

Artikelen over lokale bedrijven en interessante mensen:

Deel uw ideeën in een nieuwe publicatie.
Wij wachten op jouw longread!
Денис Широкопояс

Денис Широкопояс

@shyrokopoyas

Автор і поціновувач книжок

63Lange artikelen
3.5KBekeken
49Volgers
Steun
Op Drukarnia sinds 2 oktober 2023

Meer van de auteur

Mogelijk bent u ook geïnteresseerd in:

  • Паранойя

    28 річний Олег, якого раніше не міг розбудити жоден будильник, останні 3 місяці страждав від безсоння. Він не міг приймати медикаменти, чи заспокійливі, тому що після них в нього були кошмари. Він бачив сни, в яких "хтось" був

    Onderwerpen van deze longread:

    Оповідання
  • 'В обіймах твоїх квітів' історія 2 🪺

    Історія яка народилася в сні маленької дівчинки та змогла ожити на папері. Історія про те що крок у невідомість це крок у майбутнє, і те що лякає на початку шляху стає з часом найкращим в житті спогадом ✨

    Onderwerpen van deze longread:

    Українська Література

Opmerkingen (0)

Steun eerst de auteur.
Schrijf een reactie!

Mogelijk bent u ook geïnteresseerd in:

  • Паранойя

    28 річний Олег, якого раніше не міг розбудити жоден будильник, останні 3 місяці страждав від безсоння. Він не міг приймати медикаменти, чи заспокійливі, тому що після них в нього були кошмари. Він бачив сни, в яких "хтось" був

    Onderwerpen van deze longread:

    Оповідання
  • 'В обіймах твоїх квітів' історія 2 🪺

    Історія яка народилася в сні маленької дівчинки та змогла ожити на папері. Історія про те що крок у невідомість це крок у майбутнє, і те що лякає на початку шляху стає з часом найкращим в житті спогадом ✨

    Onderwerpen van deze longread:

    Українська Література