Саме в цю ніч зацвітає в дворі абрикос.
Він відвертається - цвіт не бавить очей.
Гніт тисне тім'я, не скоро спаде з плечей.
А на розп'ятті дрімає байдужий Христос.
/
Саме в цю мить у дверях повертається ключ.
Запах парфюму, волосся, очей бурштин.
Погляд швидкий на рядок на стіні світлин.
Не роззувається. Плащ. [говори, не муч]
/
Знаєш я дуже вдячна що ти такий...
в тому що сталось немає твоєї вини...
ну не мовчи... ну ударь!...чи хоча б вдихни...
він був яскравий палкий і такий п'янкий...
/
ні не померла до тебе моя любов...
просто ти знаєш живем ми один лиш раз...
час відлітає а серцю не даш наказ...
може мою провину відмиє кров...
/
та не пове́рнеш коли дотлівають мости...
бачиш на пальці моєму новеньке кільце...
боже дай сил дивитись в твоє лице...
ну ж бо скажи щось ну вибач пробач прости!
/
Плаче. Здіймає руки. Скидає плащ.
Тихо підходить побитим, скуленим псом.
Дотик до скроні. Рве на вікні засов.
Тягне обручку. Змах. Істеричний плач.
/
Тихо підходить: Ну, тихше, забудь, нехай...
Дихає запахом милих жіночих кос...
Саме в цю мить роздивляється абрикос.
Очі милує розкішний весняний розмай.
