Я тебе: «Люблю»!
Скільки слів ще хочеться сказати,
Але не стримати почуттів.
Ти тільки в моїх мріях являєшся
І тільки словами промовляєш.
Тільки скажи: «Скільки можна чекати?»
І скільки ще страждати?
Тільки з'являєшся — одразу зникаєш:
«Ні! Не йди! Ще зачекай!»
І знову тебе немає.
Ні світла! Ні темряви!
Лише безмежна пустота.
«Ось і вона!» —
Така радісна й сумна.
Де ж моєї любові окреслена межа?
Може, у творах, музиці чи віршах?
Чи у висотах, глибинах і ділах?
Я думаю — у твоїх безкрайніх очах.
Немає ні спокою, ні сна —
Лиш твоя незрівнянна краса.
Чи у моєї любові є величина?
Чи, може, це просто…
Слів моїх глибина?
© 2026 Василь Воронько
