Звісно ж, існують правила, і згідно них не можна лізти до мавок, тим паче коли вони співають, тим паче коли пісні сумні, тим паче без напарника. Але, по-перше, якщо хто в змозі після двох робочих змін витримати мавчине, звісно що неймовірно прекрасне й дуже для всіх нас цінне, але все ж таки виття, хай перший купе мені каву, а по-друге кожен третій громадянин проводе засоби по виманюванню мавок трохи подалі від свого дому по два рази на тиждень, а кожен булочник – по приманюванню їх назад кожного ранку. Ну а що до напарника, так я вже години з три не при виконанні.
А колись я переїхала до цього району саме заради мавкиних пісень.. Які ж люди примхливі.
В руках у мене пакет з хлібом. Я підігріла його в микрохвильовці, щоб він хоч трохи пах. Обійшла мавкину блукаючу поляну, вібралася трохи далі в парк.. Хтось недалеко пробирається серед дерев. Мабуть, мій же сусід, робе те ж, що й я. Відкриваю пакет, рву хліб на частини.. Таки ще пахне, і то для мене, мавки ж чують їжу набагато краще. Трохи мну й закидую подалі. Хоча спів вже стихає, хай краще ночують десь в парку. Й мені тихіше, й колегам менше роботи.
Шось йде все це доволі поступово, хліб таки не особливо свіжий.. Години за півтори мені таки вдається виманити мавок кілометри на три.
І я йду до дому по ледь витоптаній стежці, а мама казали мені не ходити ночами лісом, бо зранку знайдуть труп. Але зранку я таки сподіваюсь поспати. Бо труп я вже знайшла.
Та хай йому грець, клятий тиждень, клятий парк, клята моя вдача. Стараюсь не полапати нічого руками, й взагалі не підходити, сіра людина живою бути не може. Мить думаю, куди телефонувати? Напряму колегам чи на загальну лінію?
Заснути після того, як ви знайшли труп, зазвичай трошки складно, але після роботи, прогулянки на свіжому повітрі і поїдання ледь теплого хлібу, труп вже не робить погоди. Пів години, і я здригаюсь від звуку машини.
- Яро, це ти? Як тебе вгораздило? – блимаю залипшими очима, придивляюсь. Чеслав Ярчук, недавно перевівся до нас з відділу по боротьбі з незаконним оборотом сала.
- Привіт. Та от прогулялась перед сном серед дерев на свою голову.. – Він вже мене не слухає, лише махає рукою в сторону машини. Сідаю погрітись, знову засинаю, таке враження – що секунди на три. Чес хлопає дверима, я знову роздираю очі. Він дивиться на мене й задумливо облизує поцарапані руки. О ці перевертневі звички... Помічаю, що на вулиці стоїть ще дві наші машини. Мабуть, поспала я таки добряче.
-То не людина, Яро. То труп мавки.
Мавки не мають ставати трупами. Вони мають розчинятися в повітрі, вростати в землю й дерева, ставати піснями, світлячками і росою.
Спати мені все таки розхотілося.
__________
Мій телеграм https://t.me/erzhiia
