Небо нині чорно біле,
Я в скорботі і понині.
Люди йдуть кудись собі,
І думка лиш — "це все облиш".
Кожен день неначе гонка,
Зі своїм розп'ятим мозком .
Я все думаю "чому",
Та всесвіту - все похую.
Дні ці чорні в голові ,
Визивають крик душі.
Сліз уже нема в мені,
Лиш порожнеча в животі.
Я все йду кудись туди,
Де немає чорноти,
Там де небо у іржі,
І я кочусь в тартарари.
Спробуйте себе полюбити і напевно вам стане краще. Будь те до себе більш милосердними, якщо не виходить, попросіть про допомогу напряму. Процитую Еміля Чорана
Все живе має право на співчуття тому що, воно вже живе
